понеділок, 23 грудня 2013 р.

Тотем – Ностальгія (2013)


Кінець листопада запам’ятався не лише бурхливими політичними подіями в Україні, а й несподіваним «розмороженням» начебто закритого проекту Тотем , єдиним творцем і учасником є Володимир Кучинський, відомий певним колам слухачів насамперед як лідер груп Dead Faith та Ворождень (остання, нагадаю, після багаторічної активної діяльності припинила своє існування наприкінці січня). Тимчасову ж «заморозку» «Тотему» завдяки його продуктивності помітили лише ті, хто слідкує за фейсбуком його автора: попередній повноформатник («Ком у горлі») вийшов наприкінці грудня 2011, наступним релізом став у травні 2013 (записаний ще у 2008) міні-альбом, який і анонсувався як завершальна ланка у дискографії проекту. Завдяки цим обставинам «Ностальгія» - подвійно приємна несподіванка.

На перший погляд – перед нами продовження попереднього лонгплею (який свого часу підвів риску під суто «електронним» періодом проекту) : у звучанні знову домінує гітарний рок у кращих його традиціях, треків так само 9, стилістика теж упізнавана для тих, хто слухав «Ком у горлі». Проте на цьому очевидні паралелі й закінчуються : на зміну своєрідній суміші меланхолії та енергійного неоромантичного саунду тут прийшов ностальгійно-інтровертний настрій, який, за винятком пари дещо відмінних за подачею треків, є константою та емоційним стрижнем цього альбому. Відходу від звучання, характерного для «Тотему» на новому етапі, при цьому не відбулося, однак згаданий настрій спричинився до більшої м’якості, медитативності, яка особливо «накриває» починаючи з другої третини свіжого диску, повною мірою розкриваючись в останніх трьох треках. Один з них («1987»), до речі, є наново переаранжованою та перезаписаною версією пісні, відомою ще за збіркою синглів «Тотему», датованою 2006 роком.


Важливим моментом є те, що «Ностальгія» - це фактично альбом про Київ. Починаючи з його обкладинки, яка недвозначно на це натякає. Комусь може здатися дивним, як можна відчувати ностальгію за містом, в якому живеш, але, на мою думку, прямолінійні трактування тут не можуть дати достатнього ґрунту для продуктивної інтерпретації – на відміну від уважного слухання і пропускання через себе цієї чудової платівки. Йдеться навіть не про місто як конкретний топос, а як означений ним символічний та екзистенційний простір, який є неодмінним атрибутом будь-яких спогадів, образів та емоцій.

Як і в альбомі-попереднику, тут немає жодного слабкого трека, його композиційна структура так само бездоганна, лірика – точна і доречна. Проте навіть на такому фоні варто відзначити три безсумнівні хіти : «Ми вчора проспали війну», «Місто великого змія», «Альцгеймер».

Насамкінець хотілося б висловити сподівання, що «Тотем» не зупиниться на досягнутому і вдячні слухачі застануть ще не один реліз проекту, рівень якого говорить сам за себе – без вірусної реклами (якою зараз зловживає сила-силенна артистів), без потурання «модним» тенденціям, навіть без концертів.

© Максим Солодовник, 2013

Публікація: www.rock.kiev.ua

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com

Трекліст :

1. Без надії
2. Ми вчора проспали війну
3. Місто великого змія
4. Дай мені знати
5. Альцгеймер
6. Рідним
7. 1987
8. Ніч
9. Допоки воно спить

четвер, 26 вересня 2013 р.

«І не каже нам прощавайте»

Ще наприкінці літа не було сумнівів, що концерт-презентація нового, найповнішого видання творів Грицька Чубая стане центральною літературною подією осені, незважаючи на вкрай насичений графік Форуму видавців, який закінчився у Львові за пару днів до цієї довгоочікуваної події. І дальший перебіг подій підтвердив ці сподівання – «П’ятикнижжя» заслужено здобуло на Форумі Гран Прі, а ввечері 18 вересня у театрі ім. Марії Заньковецької був аншлаг.


Усе говорило про те, що на глядачів (багато хто з яких стояв навіть у проходах або тулився на додаткових стільцях) чекає незабутня подія. Список учасників вечора свідчив сам за себе. Як і Чубаєве «П’ятикнижжя», яке завдяки спільним зусиллям дочки поета, Соломії та «Видавництва Старого Лева» втілилося у справжній книговидавничий та естетичний шедевр – без жодного перебільшення. Власне, презентація у театрі Заньковецької була вже другим (але центральним) етапом цілого масштабного проекту на підтримку виходу книжки : за два тижні до цього, 5 вересня, відбувся захід у львівському музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», де поет колись перебував на допитах і де нині було відкрито «Дисидентську кімнату-камеру Грицька Чубая». Втілення такого масштабного проекту стало можливим не лише завдяки спонсорським коштам, а й великою мірою за рахунок пожертв, зібраних силами добровольців за доволі короткий термін.

Відчувалося ще з самого холу театру, що в цей дощовий вечір серед робочого тижня сюди прийшли ті, для кого поетове ім’я багато означає. Публіка, значна частина якої одразу стала «атакувати» видавничу розкладку, активно розкуповуючи новинку, складалася з представників низки поколінь (від молоді до літніх людей) найрізноманітніших професій (від місцевих чиновників до відомих літераторів).

Двогодинне дійство, ведучим якого був Юрій Андрухович, мало струнку структуру, складаючись з п’яти частин – кожна з яких відповідала одній з книжок «П’ятикнижжя» . Таке стильне рішення створило враження цілісності, гармонії всього, що відбувалося на сцені за участю найрізноманітніших персон.


Спершу на сцені з’являвся молодий актор театру Леся Курбаса Олег Онищак, натхненно декламуючи поезію Чубая в супроводі інструментальних пасажів «Фідель тріо квартет», а за ним на сцені змінювали одне одного друзі (Богдан Стельмах, Олег Лишега, Юрій Винничук) і дружина поета Галина, музичні колективи («Файно», «Джалапіта», Віктор Морозов і «Четвертий Кут», «Піккардійська Терція», «Плач Єремії» з «Віртуозами Львова»). У візуальному плані усе розмаїття музично-поетичної містерії доповнював Театр Тіней «Див» та відеоарт Олексія Хорошка, сповнений мотивів дизайну самого «П’ятикнижжя». Був і особливий сюрприз – пара оригінальних записів виконання автором власних віршів. «Коли Гриць читав вірші, це було щось неймовірне. Я ніколи не чув, аби хтось так читав. Він робив такі паузи, під час яких з’являлося відчуття наче щось відбувається. Ця тиша була дуже наповнена», – пригадав Юрій Винничук.


Запрошені до розмови з ведучим розповідали цікаві моменти з пережитого, завдяки чому особистість, характер Грицька Чубая для публіки, більша частина якої напевно знайома з ним лише за поезіями, розкривалися повніше, іноді - з досить несподіваних сторін. Особливо емоційним епізодом вечора були спогади дружини поета, пані Галини :



«Я не знаю чому із хору «Черемош» Гриць обрав саме мене. Ця окраса скарбниці європейського модернізму, як Чубая назвав Кость Москалець. Нелегко було вжитися із цим генієм на невеликій площі. За визначенням Кундери, у нас було максимум розмаїття на мінімумі простору. Було все, але було весело, цікаво. Цей чубатий Чубай, був надзвичайним. <…> Ми дуже багато перекладали з іспанської, латиноамериканських поетів. Я читала мовою оригіналу, аби Гриць відчув мелодику, ритм вірша. Ми сміялись, плакали. Було різне і було не дуже довго. Магія чисел. Гриць завжди казав, що він помре в 33. Я сприймала тоді це як позерство, тому, що він дійсно був трішки позер. Але сталося таки так, які і він передбачив. 13 наших років, які ми прожили разом і в 33, на жаль, Чубая не стало. Але можливо не в тому справа, скільки днів у житті, а скільки життя у цих днях. І хочеться, цитуючи Чубая, сказати: «Не можу тебе забути. Хочу тебе любити».

Музична складова дійства була і перфектною, і дуже душевною водночас : всі групи виконували пісні, написані на вірші Грицька Чубая, або ті, які певним чином пов’язані з його постаттю. Першими вийшли на сцену львів’яни «Файно».


Далі «Джалапіта» - новий колектив, лідеркою та вокалісткою якого є поетова дочка Соломія Чубай - з прем’єрою двох пісень.



Віктор Морозов з побратимами першою виконав «Осінь з маленькими деревами», яка є дуже особливою вже хоча б тому, що для самого Грицька Чубая це була перша і єдина пісня на його вірш, яку він почув за життя. Як пригадав музикант, «Грицеві сподобалось музичне звучання цього вірша, коли він вперше почув пісню. Він сказав мені: інші теж повинні це почути!».


«Піккардійська Терція» відзначилася власною версією пісні «Ти бачиш нині слід коня…», яка раніше була відомою декому з уважних слухачів лише за ранніми записами Тараса Чубая, який разом з «Плачем Єремії» та «Віртуозами Львова» переніс зокрема й автора цих рядків кудись далеко-далеко, у космічні простори образів та асоціацій.


Підсумовуючи враження від події, лишається зазначити три речі.

1. Ексклюзивність нового видання поезій Грицька Чубая засвідчує вже навіть сам дизайн, що містить чимало візуальних алюзій на культуру самвидаву.

2. Організація вечора була практично бездоганною.

3. Заходи такого рівня і смаку є вкрай важливим (і поки що - рідкісним) явищем для всієї української культури.


текст - © Максим Солодовник, 2013
всі фото (окрім першого) - © Соломія Гера, 2013
фото #1 - © Роман Коник, 2013

При передруках та перепостах посилання на цей блог - обов'язкове.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com

середа, 24 липня 2013 р.

Грицько Чубай. П’ятикнижжя

Мистецький проект «Грицько Чубай. П’ятикнижжя» : поезія, живопис, театр тіней, музика та перформанс.


дізнатися докладніше та підтримати проект

четвер, 28 лютого 2013 р.

Uлія Лорd - 8 cекунд (2012)


У друкованій версії журналу Український Тиждень № 9 (277) від 28 лютого читайте мою рецензію на альбом Юлії Лорд.

середа, 20 лютого 2013 р.

Ворождень : "прощальний" сингл

Мені сумно вам про це писати, але судячи з повідомлення, отриманого 31 січня від Володимира Кучинського, київська група Ворождень припинила своє існування, незважаючи на недавні плани зі створення двох стилістично інноваційних для Ворождня альбомів («Брухт» та «Somnambulant»), на які особисто я покладав великі сподівання. Сам лідер групи твердить, що «проект себе вичерпав», це було спільне рішення учасників групи і йому більше нема чого сказати у форматі Ворождня.

Ворождень, 17.10.2011, Київ, клуб Route 66

Схоже, нам тепер, окрім переслухування немалої дискографії групи Ворождень, лишається чекати нового альбому Dead Faith, який має вийти у 2014 році (перші демо вже є на сайті колективу), а також не так давно анонсованих альбомів двох сайд-проектів – Агні та Інертний Стан.
А ще – слухати прекрасний сингл, який учасники Ворождня позиціонують як прощальний – кавер-версію пісні київської групи Za Вікном.



В будь-якому разі, я, як і всі слухачі Ворождня, завжди буду вдячним за ті непідробні емоції та незабутні спогади, що несе нам ця музика, і попри все сподіваюсь на те, що рішення, прийняте музикантами, виявиться колись згодом лише тимчасовим маневром.

Діяльність фан-клубу Ворождня вконтакті не припиняється, там і надалі з’являтиметься музика Ворождня різних років та різноманітна пов’язана з цим інформація (навіть якщо тепер її буде небагато).


неділя, 3 лютого 2013 р.

Українські альбоми ' 2012 у моїх колонках журналу " Український Тиждень "

Цей пост є своєрідним дайджестом або путівником короткими рецензіями, що виходили у моїй колонці протягом 2012 року в журналі "Український Тиждень".

Особливо корисним цей пост буде для тих музикантів, що живуть там, де дістати друковану версію журналу непросто (хоча на торрентах уже лежить архів журналу за 2012 рік). Важлива особливість : тексти рецензій тут на блозі подано у авторській редакції, тому за змістовністю вони дещо виграють у журнальних версій.

Хай вас не дивує, що дайджест закінчується вереснем - у жовтні колонка перешла у новий формат, докладніше про цю метаморфозу можна прочитати тут.

Навігація змістом тут проста : назва кожного місяця це лінк на відповідну публікацію у блозі.

Відкривайте для себе нову музику, підтримуйте українських музикантів, ходіть на концерти, радійте і не відморожуйтеся!

Далі буде.


лютий

Gamardah Fungus - Nuclear Winter
Nimb - Back To Homeplace
The Вйо – Є ?

березень

Semargl - Satanic Pop Metal
Flёur – Пробуждение
Illusions – Heavens

березень

Drudkh – Вічний Оберт Колеса
Веселі Біоритми - Все по 30
Stoned Jesus - Seven Thunders Roar

квітень

The Best Pessimist - Love Is…
Dead Faith - Insider
ДахаБраха & Port Mone - Хмелева Project

травень

Скрябін - Радіо Любов
ДМЦ – Весна мозга
Ulvegr – Арктогея

червень

Embrace Of Silence – Leaving The Place Forgotten By God
Pianoбой - Простые Вещи
Thunderkraft - Totentanz

липень

AtmAsfera – Internal
Mindplotter – Event Horizon
Stepan i Meduza – Bludnitsa

серпень

Minore - Mothman Dreams
Short Hair Ideals - Immersion
Majesty of Revival - Through Reality

вересень

Viter - Springtime
Moonshine Blues – Through
Khors – Мудрість Століть

bonus : Українська музика у 2012 (новорічний суб'єктивний рейтинг)

понеділок, 21 січня 2013 р.

МРФ - Вальсирующие во тьме (2012)


Попри те, що проект «Мой Розовый Фашистик» (а саме так розшифровується абревіатура МРФ) було започатковано досить давно, дводисковий альбом, що зараз перед нами, - не що інше, як дебютний повноформатник, який вийшов наприкінці листопада. На мою думку, пору року для такого релізу було обрано ідеально, але про це трохи згодом.

Лейбл Cardiowave, на якому вийшов альбом, завжди тішив грамотним підходом до своїх нечисленних артистів, тож і цього разу оминути новинку було неможливо – навіть ті слухачі, що не знають, які музиканти задіяні у проекті, не мали іншого вибору як поселити альбом до свого плеєра після таких рядків у тематичному прес-релізі (сповненому до того ж ремінісценцій з образів альбому) : «Чи траплялося вам коли-небудь виконувати вальс у цілковитій темряві? Чи крутила вас доля в цьому химерному танці, не даючи можливості бачити ані непевну межу сцени, на якій ви опинитесь через невідому кількість кроків, ані партнера, що намагається легким доторком пальців перейняти вашу невидиму руку?» (переклад з російської мій. – М.С.)

Думаю, багато хто з вас знає, що лідеркою МРФ є Олена Войнаровська, відома широким колам меломанів як одна з двох авторок-вокалісток групи Flёur, а декому - і за групою Amurekimuri, в якій вона так само є провідною постаттю. Прикметним фактом є те, що Олена самостійно здійснювала саунд-продакшн дебютного повноформатника МРФ, щоби максимально точно передати закладені у пісні емоції.



студійний процес (фото зі сторінки МРФ вконтакті)

Разом з нею над лонгплеєм МРФ працювали майже два десятки найрізноманітніших музикантів : Катерина Котельнікова, Анастасія Кузьміна, Олексій Ткачевський (Flёur), аж два бас-гітаристи (Олексій Довгальов та Володимир Нессі), а також учасники дружніх колективів («Библиотека Просперо», «Тим Талер», «My Personal Murderer») і сесійні музиканти, серед яких промайнула навіть волинщиця Becky Taylor, що співпрацює з групою «Аквариум».

Тому не дивно, що результат творчої співпраці цієї яскравої когорти має щедрий хронометраж, займаючи аж два диски. Власне, мені завжди подобалось, коли музику не душать у зародку, тому тим, хто також має симпатію до альбомів епічних масштабів, варто рекомендувати дебютник МРФ – тут є де розгулятись уяві та емоціям. Інша річ, що, цілком можливо, далеко не все в цьому альбомі резонуватиме у вас однозначно. В цьому питанні все залежить від ваших уподобань та асоціацій, які не завжди розгортатимуться у вашій уяві так, як це малось на увазі автором. Те, що альбом дуже особистісний, у властивому сенсі інтимний – неможливо не помітити.

Характерною особливістю його структури є співіснування у треклісті пісенних і чисто інструментальних треків. Важливим аспектом, який відрізняє матеріал проекту МРФ від пісень Олени Войнаровської з репертуару Flёur, є її звернення до іншої, очевидно темнішої, сторони власної особистості, яке вона сама порівнює з актом екзорцизму. Попри це, її вокальна манера, яка й раніше моментами здавалась мені не надто переконливою, у свіжому альбомі лишається цілком впізнаваною. Не подумайте, що я не оцінив широку стильову палітру МРФ (від дарк-фолку до апокаліптик-джазу і навіть подекуди тріп-хопу), проте образно-текстуальна складова його месиджу місцями аж надто відгонить не просто помірним декадансом (що очікувано і бажано для альбому з такою назвою і «бекграундом»), а реальним мазохізмом. Втім, кожному своє, тож оцінка цього аспекту альбому лежить не у професійній, а в індивідуально-психологічній площині. Попри цей неоднозначний момент, завдяки стильовій різноманітності матеріалу і прекрасному саунду, слухати дебютний лопгплей МРФ цікаво. До того ж фінальний трек (однойменний назві альбому) є без перебільшення приголомшливої краси шедевром, яку тільки підкреслює мінімалістичність задіяного в ньому інструментарію. Ефектний фінал альбому дехто вважає навіть важливішим за вдалий початок, тому раджу всім, хто ще не чув «Вальсирующие во тьме», скласти своє враження про музику МРФ.

© Максим Солодовник, січень 2013

Публікація: www.rock.kiev.ua

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com

Трекліст :

CD 1 :

1. Последствия взрыва
2. Высшая математика самоуничтожения
3. Sanctus Januarius
4. Молох
5. Конфетти
6. Cонечко
7. Новобрачные на Эйфелевой башне
8. Doppelganger
9. Кардиограмма
10. Tuulаhdus
11. Mescalito dancing
12. Последний сон

CD 2 :

13. Мы, бесстрашные
14. Мои новые чёрные крылья
15. Бессмертие (for J.B.)
16. Под прицелом
17. Амнезия
18. Лабиринт
19. Red Bull
20. Аппассионастя
21. Лангольеры
22. Стриптиз
23. Вальсирующие во тьме

МРФ
Вальсирующие во тьме
2012
Cardiowave