понеділок, 18 жовтня 2010 р.

Nokturnal Mortum – Голос Сталі [2009]



З перших треків цього диску досвідченому слухачеві стає зрозуміло, що «Голос Сталі» - то багато в чому нова сторінка творчості харківських авторитетів блек-металу. Окрім традиційних для їхньої музики останніх кількох років симфонічного звучання з фолковими елементами, рідновірської тематики та світосприйняття, «Голос Сталі» демонструє нам помітну інтерференцію блек-металу означеного штибу з прогресивом та арт-роком. Хоча особливо виразно цю тенденцію чути в аранжуваннях клавішних, вона, безперечно, впливає і на загальну структуру композицій.

Цей процес однозначно пішов на користь альбому – він справді різноманітний, небанальний і цікавий. Більше того, цю музику цікаво слухати навіть тоді, коли текст пісні до неї «не дотягує». На жаль, абстрагуватись від текстових особливостей доводиться тут не раз : у пісні «Шляхом Сонця» маємо дієслівні рими, що є моветоном для гарного поетичного тексту, а пісня «Україна» за всієї своєї щирості таки дещо затягнута за часом, її приспів встигає набриднути. В такі моменти краще звертати більшу увагу на інструментальну частину альбому. Звісно, це зовсім не означає, що тексти позбавлені поетичних знахідок – чого вартий хоча б перший рядок в альбомі : «Співала нам сталь / про війну, про печаль…»

Одразу помітною також є особливість, яку можна назвати однією з сильних сторін альбому: усі інструменти тут чути реально рівномірно, жоден з них відчутно не акцентується, відповідно маємо водночас «густе» та гармонійне звучання, яке відповідає переважно баладному жанру пісень «Голосу Сталі». Екстремальне, потужне звучання інструментів становить необхідний до цього явища контраст – звукорежисерська робота близька до досконалості.

Попри те, що альбом складається всього з семи пісень та одного інструментального інтро (де можна почути трембіту), його тривалість є значно більшою за одну годину, адже пісні втілено справді епічно – група тут нікуди не поспішає, хоч і звучить подекуди швидкісно. Однойменний до назви альбому другий трек – безперечний хіт і одна з найкращих пісень групи.

Окремо варто сказати про буклет. Попри певну еклектичність, що проглядає з його сторінок, головні візуальні теми добре прочитуються, і єдиною його суттєвою вадою можна назвати те, що між зрозумілістю та естетичністю шрифтів група обрала естетику. Дрібні руноподібні літери там дуже складно розібрати, і якщо з назвами треків усе зрозуміло, то з прочитанням нових для слухача текстів раз по раз виникають пробуксовки.

Великою і приємною несподіванкою є майже суцільна україномовність текстів нового альбому – в ньому лише одна пісня російською, що є однозначним свідченням прогресу групи, адже українська група має співати насамперед українською мовою, та ще й така національно свідома, як сучасна Nokturnal Mortum. Хочеться сподіватись, що ця тенденція стане для них доброю традицією і Nokturnal Mortum здобуватиме нових прихильників як в Україні, так і за кордоном.


© Максим Солодовник, жовтень 2010

публікація: www.rock.kiev.ua

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail:
gycel86(равлик)gmail.com

середу, 13 жовтня 2010 р.

Blood of Kingu - Sun in the House of the Scorpion [2010]



«Sun in the House of the Scorpion» - не просто ще одна українська музична свіжина, це другий повноформатний альбом найновішого з проектів Романа Саєнка – визнаного (в тому числі й далеко за кордонами України) харківського майстра блек-металу ( Drudkh, Hate Forest), знаний і його сольний dark ambient-проект Dark Ages.

Blood of Kingu в цьому багатому контексті має своє окреме місце і призначення, і також починався як one-man-band, адже вся музика та всі партії інструментів дебютного альбому, що вийшов 2007 року і мав кілька видань на різних носіях , створені та записані Романом Саєнком особисто.

Проте, другий альбом, який зараз перед нами, є вже «продуктом» колективної творчості майже всіх теперішніх учасників Drudkh. Попри всю силу і незвичайність альбому De Occulta Philosophia, його наступнику такий склад однозначно пішов на користь. Крім трохи довшого хронометражу і такій самій цілісності та чіткій відпрацьованості навіть найменших звукових деталей, новий альбом демонструє нам розвиток закладеного на «De Occulta Philosophia» особливого стилю, при збереженні всіх помітних «фішок» дебютника : шаманський саунд, скажені ритми, «багатошарові» гітари, жваві перкусії між треками, які поєднують їх в єдине полотно.

Назва групи натхненна шумерською, єгипетською та індо-арійською міфологією. Кінгу - бог у вавилоно-аккадській міфології, він був вбитий богом Мардуком, щоб з його крові створити людство. Вже звідси починаються відмінності між Hate Forest, Drudkh та Blood of Kingu - кожна з цих груп має власну, лише їй властиву специфіку. Проте більше парелелей в саунді при бажанні можна знайти між Hate Forest та Blood of Kingu.

Така своєрідна семантика назви зумовлює і особливості саунду проекту в обох альбомах, які вирізняють його не лише серед всього огрому різноманітного блеку, а й серед проектів Романа Саєнка та компанії. Найприкметнішими рисами, які довзоляють говорити про особливий стиль цих альбомів є особливий «шаманський», нерозбірливий, але від того чи не більш харизматичний вокал, який має на меті не ідейно-смислове «навантаження», а драйв та атмосферу; дуже цікаві гітарні мотиви, з яких, попри всю потужність, а подекуди й брутальність та натиск, досить складно виокремити якісь найбільш помітні через їх своєрідну поліфонію; та ритм-секцію, яка далеко не завжди звучить швидкісно та агресивно, що однак, є частиною вдало втіленого задуму.

Єдине, що є сумнівним у цьому релізі – кавер на Beherit, точніше кажучи, сама його присутність – якість музики, звісно, поза конкуренцією. Одна річ – міфологія та рефлексії щодо містики та оккультизму, інша – респекти в бік групи, яка стоїть на позиціях сатанізму як з точки зору естетики, так і суто ідеологічно. Думаю, харківські «священні монстри» могли б обійтися як без жанрово-стильових стереотипів, так і без суто релігійних фішок, які в контексті такого альбому виглядають дивно. Зі змістовою заангажованістю цього треку все цілком зрозуміло хоча б з його тексту, де є рядки «Ave Satan, Ave Lucifer» і таке інше, подані з усією серйозністю та пафосом. Це схоже на щось, що надто попахує релігійною заангажованістю та пропагандою, що дещо псує гарні враження від альбому. Але це трохи розлоге зауваження стосується суто текстової частини – сам по собі кавер не слабший за інші треки нового диску.

Отже, «Sun in the House of the Scorpion», який привертає увагу вже використаною в його дизайні картиною Здислава Бексінскі, переважно оминаючи стереотипи жанру, поєднує в собі силу та споглядальність, перевершуючи сподівання тих, хто має почути його вперше.


© Максим Солодовник, жовтень 2010

публікація: www.rock.kiev.ua

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com