четвер, 29 грудня 2016 р.

Новорічний суб'єктивний топ-10 альбомів ' 2016

Настав час підбити музичні підсумки року. Не можу сказати, що у 2016 я тільки те й робив, що слідкував за свіжими релізами, але реально важливого старався не пропускати. 

NB: Альбоми розташовані хронологічно, а не за місцями, без поділу на українське і світове.


AURORA — All My Demons Greeting Me As A Friend

Саме з релізу дебютного LP чарівної норвезької пташечки по-справжньому почався мій музичний 2016-й. Вона абсолютно прекрасна і однозначно має велике майбутнє. Крім всього іншого, вона суперово танцює. Тішуся, що я є її сучасником.


RADIOHEAD — A Moon Shaped Pool

Цьогоріч виповнилося 20 років з моменту, коли я вперше побачив містичний кліп на хітовий "Street Spirit" і закохався в музику Radiohead.  Коли одна з груп, на яких ти ріс, видає сильний альбом після кількарічної паузи - це завжди свято, яке не піддається опису. Весна - найкраща пора року для такого релізу.


MAJDANEK WALTZ — Die Blinden Schützen

Єдині москалі в цьому рейтингу і також одна з найулюбленіших груп. Завжди пам'ятатиму, що саме їх приклад свого часу перевернув мої уявлення про даркфолк і надихнув на власну творчість. Якщо дивитися на цей альбом з точки зору хітовості матеріалу, то радіоформатом тут і не пахне - два супердовгі треки власне і складають хронометраж платівки. Хоча, звісно, поезія Тракля російською звучить гірше ніж українською.



ETHEREAL RIFFIAN — Youniversal Voice (Live)

Включення цього лонгплею до новорічного топу створює певний прецедент: з одного боку, мене не назвати фанатом стоунер-сцени з усіма її відгалуженнями, з іншого - більшу частину 2016 я був закоханий у дівчину, яка практично лише на таку музику й ходить (точніше, їздить) - зокрема й на Ethereal Riffian. Хай цей шаманський альбом у цьому топі буде ще однією згадкою про неї...



DRUDKH — Той, хто говорить з імлою (EP)

Напевно найбільш прогнозована позиція в цьому топі (особливо для регулярних читачів цього блогу). Коли твоя улюблена метал-група видає подібної сили EP на вірші Володимира Свідзінського - враження і відчуття варті альбомних. Осінній EP "Зраджені Сонцем" нічим йому не поступається, але його попередник мені все ж ближчий.



DEATH IN ROME — Hitparade

Ці дико талановиті німці грають разом не так давно і їхній дебютний альбом втілює одну з моїх давніх ідей - каверити різні зразки загальновідомої поп-музики у неофолк-манері й відповідних аранжуваннях. Крім того, це платівка, яку я найбільше слухав цього літа. Судячи з усього, вони зовсім не збираються зупинятися на досягнутому і навіть дають концерти, що дуже тішить.



NICK CAVE & THE BAD SEEDS — Skeleton Tree

Нік Кейв і компанія були в моєму топі за 2013-й, цьогоріч же альбом-наступник вийшов саме тоді, коли був мені потрібен. Приспів фінального треку (I called out, I called out / Right across the sea / But the echo comes back empty / And nothing is for free) - найбільш емоційний момент, який по-справжньому зрозуміє лиш той, хто немало страждав.





KRODA — Kälte Aurora. Live In Lemberg II (3CD)

Шикарний потрійний концертник флагманів українського язичницького (за духом і буквою) металу, прослуханий на Самайн, не міг не зайняти гідного місця в цьому топі. Спостерігаю за еволюцією музики цієї команди вже понад 10 років, а вони не перестають розвиватися й посилюватися. Це не кожен може.


KROBAK — Nightbound

Ті одиниці, котрі пам'ятають, що саме я організував перший некиївський український концерт цієї команди, можуть закинути мені певну заангажованість. Проте друга платівка в цьому складі справді є потужним зразком інструментальної музики, насиченої некислою драматургією. Безперечно, повертатимуся ще до неї.



MONO — Requiem for Hell

Момент релізу нового повноформатника моїх улюблених японців я за різними справами пропустив, надолуживши це аж у грудні. Враження, залишені ним, можна коротко сформулювати так: "Hymn to the Immortal Wind" досі лишається для мене найвищим піком їхньої творчості, але "Requiem for Hell" теж тримає увагу від старту до фіналу.


Бонус: кліп року: