четвер, 26 вересня 2013 р.

«І не каже нам прощавайте»

Ще наприкінці літа не було сумнівів, що концерт-презентація нового, найповнішого видання творів Грицька Чубая стане центральною літературною подією осені, незважаючи на вкрай насичений графік Форуму видавців, який закінчився у Львові за пару днів до цієї довгоочікуваної події. І дальший перебіг подій підтвердив ці сподівання – «П’ятикнижжя» заслужено здобуло на Форумі Гран Прі, а ввечері 18 вересня у театрі ім. Марії Заньковецької був аншлаг.


Усе говорило про те, що на глядачів (багато хто з яких стояв навіть у проходах або тулився на додаткових стільцях) чекає незабутня подія. Список учасників вечора свідчив сам за себе. Як і Чубаєве «П’ятикнижжя», яке завдяки спільним зусиллям дочки поета, Соломії та «Видавництва Старого Лева» втілилося у справжній книговидавничий та естетичний шедевр – без жодного перебільшення. Власне, презентація у театрі Заньковецької була вже другим (але центральним) етапом цілого масштабного проекту на підтримку виходу книжки : за два тижні до цього, 5 вересня, відбувся захід у львівському музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», де поет колись перебував на допитах і де нині було відкрито «Дисидентську кімнату-камеру Грицька Чубая». Втілення такого масштабного проекту стало можливим не лише завдяки спонсорським коштам, а й великою мірою за рахунок пожертв, зібраних силами добровольців за доволі короткий термін.

Відчувалося ще з самого холу театру, що в цей дощовий вечір серед робочого тижня сюди прийшли ті, для кого поетове ім’я багато означає. Публіка, значна частина якої одразу стала «атакувати» видавничу розкладку, активно розкуповуючи новинку, складалася з представників низки поколінь (від молоді до літніх людей) найрізноманітніших професій (від місцевих чиновників до відомих літераторів).

Двогодинне дійство, ведучим якого був Юрій Андрухович, мало струнку структуру, складаючись з п’яти частин – кожна з яких відповідала одній з книжок «П’ятикнижжя» . Таке стильне рішення створило враження цілісності, гармонії всього, що відбувалося на сцені за участю найрізноманітніших персон.


Спершу на сцені з’являвся молодий актор театру Леся Курбаса Олег Онищак, натхненно декламуючи поезію Чубая в супроводі інструментальних пасажів «Фідель тріо квартет», а за ним на сцені змінювали одне одного друзі (Богдан Стельмах, Олег Лишега, Юрій Винничук) і дружина поета Галина, музичні колективи («Файно», «Джалапіта», Віктор Морозов і «Четвертий Кут», «Піккардійська Терція», «Плач Єремії» з «Віртуозами Львова»). У візуальному плані усе розмаїття музично-поетичної містерії доповнював Театр Тіней «Див» та відеоарт Олексія Хорошка, сповнений мотивів дизайну самого «П’ятикнижжя». Був і особливий сюрприз – пара оригінальних записів виконання автором власних віршів. «Коли Гриць читав вірші, це було щось неймовірне. Я ніколи не чув, аби хтось так читав. Він робив такі паузи, під час яких з’являлося відчуття наче щось відбувається. Ця тиша була дуже наповнена», – пригадав Юрій Винничук.


Запрошені до розмови з ведучим розповідали цікаві моменти з пережитого, завдяки чому особистість, характер Грицька Чубая для публіки, більша частина якої напевно знайома з ним лише за поезіями, розкривалися повніше, іноді - з досить несподіваних сторін. Особливо емоційним епізодом вечора були спогади дружини поета, пані Галини :



«Я не знаю чому із хору «Черемош» Гриць обрав саме мене. Ця окраса скарбниці європейського модернізму, як Чубая назвав Кость Москалець. Нелегко було вжитися із цим генієм на невеликій площі. За визначенням Кундери, у нас було максимум розмаїття на мінімумі простору. Було все, але було весело, цікаво. Цей чубатий Чубай, був надзвичайним. <…> Ми дуже багато перекладали з іспанської, латиноамериканських поетів. Я читала мовою оригіналу, аби Гриць відчув мелодику, ритм вірша. Ми сміялись, плакали. Було різне і було не дуже довго. Магія чисел. Гриць завжди казав, що він помре в 33. Я сприймала тоді це як позерство, тому, що він дійсно був трішки позер. Але сталося таки так, які і він передбачив. 13 наших років, які ми прожили разом і в 33, на жаль, Чубая не стало. Але можливо не в тому справа, скільки днів у житті, а скільки життя у цих днях. І хочеться, цитуючи Чубая, сказати: «Не можу тебе забути. Хочу тебе любити».

Музична складова дійства була і перфектною, і дуже душевною водночас : всі групи виконували пісні, написані на вірші Грицька Чубая, або ті, які певним чином пов’язані з його постаттю. Першими вийшли на сцену львів’яни «Файно».


Далі «Джалапіта» - новий колектив, лідеркою та вокалісткою якого є поетова дочка Соломія Чубай - з прем’єрою двох пісень.



Віктор Морозов з побратимами першою виконав «Осінь з маленькими деревами», яка є дуже особливою вже хоча б тому, що для самого Грицька Чубая це була перша і єдина пісня на його вірш, яку він почув за життя. Як пригадав музикант, «Грицеві сподобалось музичне звучання цього вірша, коли він вперше почув пісню. Він сказав мені: інші теж повинні це почути!».


«Піккардійська Терція» відзначилася власною версією пісні «Ти бачиш нині слід коня…», яка раніше була відомою декому з уважних слухачів лише за ранніми записами Тараса Чубая, який разом з «Плачем Єремії» та «Віртуозами Львова» переніс зокрема й автора цих рядків кудись далеко-далеко, у космічні простори образів та асоціацій.


Підсумовуючи враження від події, лишається зазначити три речі.

1. Ексклюзивність нового видання поезій Грицька Чубая засвідчує вже навіть сам дизайн, що містить чимало візуальних алюзій на культуру самвидаву.

2. Організація вечора була практично бездоганною.

3. Заходи такого рівня і смаку є вкрай важливим (і поки що - рідкісним) явищем для всієї української культури.


текст - © Максим Солодовник, 2013
всі фото (окрім першого) - © Соломія Гера, 2013
фото #1 - © Роман Коник, 2013

При передруках та перепостах посилання на цей блог - обов'язкове.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com