неділя, 22 травня 2011 р.

Мертвий Півень – Радіо Афродита (2011)



Безперечно, це один з релізів, на які український слухач найбільше чекав цієї весни.
Десятий повноформатник легендарного «Мертвого Півня» майже цілком складається з переспівів найрізноманітніших пісень і вперше (!) не містить жодного треку на слова Юрія Андруховича. Однак, ані перше, ані друге не можна назвати мінусами.

«Афродита» – короткохвильова (43 м) радіостанція УПА, організована влітку 1943 р. для ознайомлення західного світу з боротьбою ОУН. Розгромлена НКВД 7 квітня 1945 р. «Радіо Афродита» – це спроба реконструкції того, що було знищене. Спроба уявити, що радіостанцію з такими позивними не розгромили у 1945 році і вона працює досьогодні.

Альбом із таким партизанським лейтмотивом містить всього одну пісню власне партизанської тематики («Машинґвери»), переважну більшість інших складають пісні про любов, серед яких такі знані гіти як «Гуцулка Ксеня», «А ми удвох» (дуетом з Андрієм Середою з «КОМУ ВНИЗ»), «Минає день, минає ніч». Попри те, що Місько Барбара у декількох інтерв’ю попереджав, що новий альбом є радше «інтелігентною» поп-музикою в рок-прочитанні, все одно аж до самого моменту «здибанки» зі свіжим релізом не полишала надія на те, що в ньому таки буде пара пісень героїчної тематики – та ж «Лента за лентою» чудово «вписалася» б до альбому з такою назвою. Однак задум його інакший.

Відкриває диск енергійна «Ой Марічко, чичері», яка через свою досить стандартну композицію (куплет-гітарний штурм-куплет) та аж ніяк не видатний фольклорний текст, є номером відверто прохідним (хоч і добре зіграним). Проте далі трекліст цілком складається зі справжніх гітів, першим з яких є чудовий дует з Середою.
«Гуцулка Ксеня» - одна з найпопулярніших пісень на концертах «півнів» вже не один рік, хоча в записі була доступна лише на live-альбомі «Вибраний народом». Студійне її втілення артистичне і перфектне, пісня звучить багатше. Четвертий номер диску – «Ми – хлопці з Бандерштадту», як легко здогадатися, є кавер-версією батярської пісні «Братів Гадюкіних». Попри давню симпатію до «гадів», цей кавер мені подобається навіть більше за оригінал – замість стьобних інтонацій Кузі і дещо розслабленого саунду маємо бадьорий, рОковий, батярсько-хуліганський трек.

(кадр з промо-фотосесії до альбому, фото Кирила Кислякова)


«Минає день, минає ніч» Миколи Мозгового (як і «Гуцулку Ксеню») хто тільки не співав з українських музикантів (особливо естрадних), але версія «Мертвого Півня» настільки сильна, що порівнювати її можна хіба з оригіналом. Переспів звучить характерно - саунд групи впізнається з перших акордів. «Над морем» Володимира Іваюска уже давно належить до репертуару «півнів» - в альбомі «Шабадабада» (1998) вона була швидшою і не такою атмосферною. Перевага однозначно на боці нового треку, хоча партії інструментів практично не змінилися. Переосмислення раніше записаних композицій, як бачимо, теж буває цікавим.

«О, панно Інно» (на вірш Павла Тичини) – шикарна лірична пісня, зі слухання якої (у виконанні Віктора Морозова) в Міська Барбари, за його ж словами, взагалі виникло бажання співати. Йдеться про сольний акустичний альбом Віктора Морозова, що вийшов на вінілі 1989 року. Версія «півнів» заспівана без нього, хоча певною мірою їм вдалося надолужити це на цьогорічному львівському «Прокиданні з Мертвим Півнем», на яке завітав старший колега. Пісня, безперечно, належить до перлин у доробку групи.
«Машинґвери» - єдина власне партизанська пісня «Радіо Афродити». Прямолінійний, народний текст її нагадує нам, як слід чинити зі зрадниками і сексотами, а рок-саунд їй дуже личить (дивно, що досі нікому з рок-музикантів не спало думку з нею поескпериментувати).

Знайшлося місце і для пісні на слова Сергія Жадана – до того ж, це справжній вальс («Я помру від застуди»). Як сказав Місько Барбара, пісня вийшла «петлюрівською» і попри всю приблизність такого порівняння, воно є доречним.
Десятий і останній трек «Радіо Афродити» («Шахтарочка») є стьобним, а місцями і відверто знущальним переспівом продукту недолугого радянського агітпропу (такий прийом вже траплявся у творчості ранніх «півнів»). До того ж задум хитрий : мета цього стьобу стає зрозумілою лише наприкінці пісні.

Отже, «Радіо Афродита» - це обрамлені двома розважальними треками вісім шедеврів, що слухаються жадібно і кайфово. До того ж з точки зору звукозапису цей «ефір» можна назвати найкращим диском групи, принаймні протягом «цифрової» епохи. Саунд гармонійний і соковитий, звукорежисерам респект.


© Максим Солодовник, травень 2011

Публікація: www.rock.kiev.ua

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com