неділя, 6 травня 2012 р.

DRUDKH - український феномен


В журналі Український Тиждень № 15 (232) від 12 квітня вийшла моя значна за обсягом та масштабом теми стаття про священних монстрів українського та світового металу, групу культову і непублічну.

Журнальний (скорочений редакцією) варіант цього тексту можна завантажити собі у форматі pdf ТУТ або читати на сайті журналу ТУТ. А сам журнал можна придбати в мережі книгарень Є. Повну версію статті (в авторській редакції) читайте нижче.

============================================

Для металхедів усього світу харківська група DRUDKH (у перекладі з санскриту – «ліс») вже далеко не перший рік є беззаперечним культом. І саме їхній новий лонгплей (уже 9-й у дискографії колективу), що зветься «Вічний Оберт Колеса», став першим українським альбомом, детальний огляд якого розмістив на своїх сторінках навіть всуціль хіпстерський американський сайт Pitchfork. Цей промовистий факт свідчить про те, що DRUDKH є явищем, яке не лише давно вийшло за межі субкультурної затребуваності, а й має унікальне значення не тільки для black metal сцени. Враховуючи, що DRUDKH завжди був і лишається суто студійним проектом, який ніколи не давав концертів, не лишається сумнівів у тому, що це досі незнаний для України феномен.

Звісно, слухачам зі стажем добре знані такі фундаментальні для української метал-сцени групи як HATE FOREST і ASTROFAES (відомі водночас далеко за межами Харкова і України), лідери яких – Роман Саєнко і Thurios - утворили DRUDKH 2002 року.


Роман Саєнко у складі HATE FOREST на культовому харківському фесті Коловорот (2001)


Проте якщо раніше йшлося радше про визнання в метал-андеграунді, то новий проект здобув ще більш культовий статус - попри своє послідовне ігнорування будь-якого піару («жодного офіційного сайту, фотосесій, концертів та інтерв’ю»). Така стратегія виглядає слушною одразу з кількох поглядів : 1) є комфортною для музикантів, яких цікавить саме музика, а не навколомузичні деталі, які забирають практично завжди немало часу й сил; 2) це логічно для black metal з його некомерційністю і скепсисом щодо сучасного суспільства ; 3) відповідає принципу «sapienti sat», особливо актуальному за теперішніх умов інформаційного "передозу". 9 повноформатних альбомів, виданих на престижних європейських метал-лейблах (Supernal Music та Season of Mist) підтверджують підзабуту багатьма істину : справжнє мистецтво навіть в наш час не обов’язково є залежним від піару.

Проте авторитет DRUDKH базується не тільки на непублічності : ціла низка як концептуальних, так і суто стилістичних особливостей їхньої музики вказують на її унікальність, зокрема в українському контексті. Іншими словами, причини небезпідставності їхнього культового статусу – не лише в композиторському таланті, а і в глибокій закоріненості в культуру.

Звідси й часті порівняння DRUDKH з легендарним BURZUM – обидва проекти демонструють виразно міфоязичницьке світобачення, - проте не в текстуальних маніфестах і закликах (як це нерідко буває в багатьох груп), а в самому змісті й духові своєї музики. Оскільки це світогляд і естетика, pagan-складова відчутна в усіх альбомах харківської групи, у чотирьох з них будучи магістральною : «Forgotten Legends» (2003), «Autumn Aurora» (2004), «Пісні Скорботи і Самітності» (2006), «Вічний Оберт Колеса» (2012).


Тематика Часу та циклів Природи є провідною для «Forgotten Legends» - альбому, присвяченого осені, що має розумітись не стільки буквально, як метафорично. Осінь, як пора декадансу і смерті, традиційно асоціюєтья з географічним Заходом, а в добовому циклі відповідно – із заходом Сонця. Цю тематику акцентує і дизайн різних видань альбому : сам диск стилізовано під давній календар – «річне колесо», в буклеті використано фотографії і картини осінньої природи у променях Сонця, що сідає. Промовистою є назва першої композиції – «False Dawn», що натякає на антимодерний, антиурбаністичний месидж всього альбому, в песимістичному настрої якого можна вбачати не тільки передчуття Кінця, а й пряму вказівку на те, що світанок сучасної епохи, яка відкинула традиційні цінності, насправді є сутінками. Як бачимо з подальших релізів, саме цей філософський лейтмотив є центральним для всього доробку DRUDKH.


Символізм осені та колеса Часу – основа образності другого альбому, «Autumn Aurora», на що вказують як «осінні» назви його треків, так і візуальне оформлення : на малюнку компакт-диску колесо-сварга є своєрідним синонімом до циклічного календаря на дебютнику, дизайн як «першопресу», так і перевидань (в тому числі на вінілі) є варіаціями на тему осіннього тління й занепаду епохи. Фінальний трек («First Snow») таким чином сприймається як символічна межа між старим і новим станом світу, за якою не буває шляху назад. Проте в цьому немає жодного застереження – у міфопоетиці DRUDKH дуже важливе значення має Доля (лат. Fatum ) як об’єктивно непереборна сила.


Цим же фаталістичним настроєм живиться й унікальний в контексті стилю групи, повністю інструментальний, акустично-фолковий альбом «Пісні Скорботи і Самітності», шикарно оформлений макабричними картинами Олександра Міхнушова, що відсилають нас до сюжетів українських народних легенд, дум та казок. Меланхолійність і споглядальність тут домінують, а значна кількість рефренів не викликає враження надмірної монотонності. Все це, разом із розсипаним там і там звуками Природи, створює неповторну атмосферу, тому попри нетипове для DRUDKH акустичне звучання, цю платівку некоректно було б називати експериментом.



В такому контексті найсвіжіший, цьогорічний альбом «Вічний Оберт Колеса» є не лише простим «маневром» до тематичних витоків DRUDKH, а й значно масштабнішою інтерпретацією «циклічної» теми. Якщо центральними образами розглянутих тут альбомів були осінь і сутінки, то тут ми маємо цілість з усіх чотирьох пір року, які водночас є й архетипами, і хронотопом цієї міфопоетики. Відсутність пауз між треками нагадує про вічний процес змін і перетворень в Природі, а експресивна манера вокалу – ту свіжість вражень, яку несе нам настання кожної нової весни, літа, осені та зими. Вже хоча б через ці особливості новий альбом не став «повторенням пройденого».

Другий, не менш важливий пласт творчості харків’ян – альбоми, створені на основі текстів видатних українських поетів : «Лебединий Шлях» (2005), «Кров у наших криницях» (2006), «Відчуженість» (2007), «Microcosmos» (2009), «Пригорща Зірок» (2010).


«Лебединий Шлях» привертає увагу не лише тим, що є першим зверненням DRUDKH до української поезії, а й тим, що його лірика практично повністю ґрунтується на знаменитій поемі «Гайдамаки» Тараса Шевченка. Крім того, останнім треком цього альбому є автентична «Дума про руйнування Січі», виконана бандуристом, а не групою. Завдяки поєднанню з бунтівною поезією Шевченка в альбомі співіснують історіософський та метафізичний виміри : криваві картини насильства, змальовані у поемі, подібні за своєю тональністю на найкращі зразки міфологічного епосу про «останні часи» - як у ведичній, так і в європейській традиції.

Тому буквально-історична інтерпретація месиджу, закладеного в альбомі, не є виправданою: у ньому йдеться не тільки про національно-визвольну боротьбу та епоху Руїни в українській історії загалом, а й про метафізичний вимір цих подій, що полягає в трагічності повстання гайдамаків проти здеградованої шляхти, приреченості героїв на поразку в двобої з невблаганною, інфернальною Долею на порозі Калі-Юги. Попри всю гіркоту і вкрай агресивне звучання «Лебединий Шлях» є романтичним альбомом.


Треки альбому «Кров у наших криницях» натхненні поезією не лише Шевченка, а й Ліни Костенко, Олександра Олеся та Юрія Клена. В буклеті до нього цитується вірш Василя Симоненка, останній – інструментальний трек має назву «Українська Повстанська Армія», а сам альбом присвячений пам’яті лідера українських націоналістів Степана Бандери. Саме після цього релізу деякі поверхові та політично стурбовані особи стали безпідставно «шити» групі ярлик націонал-соціалістичного black metal, в результаті чого DRUDKH випустили окрему коротку заяву, в якій наголосили на тому, що перебувають поза політикою як такою. «Кров у наших криницях» - надзвичайно багатий в образно-тематичному плані альбом, що відкривається треком-прелюдією «Навь», який являє собою фрагмент саундтреку до фільму Олеся Саніна «Мамай». Звучання і назва цього інтро однозначно вказують на таємничий світ мертвих у давньослов’янській міфології, а на більш глибокому рівні – на те, що «тварна», видима реальність виростає з темних глибин нічного боку Буття. Образи Великого Лугу, світу як туману (санскр. maya), війни світла та темряви як спроби боротьби з часом (центральної теми попереднього альбому), лихої Долі і механізмів вічності є тут провідними.


«Відчуженість» - досить короткий за тривалістю, проте надзвичайно сильний альбом на основі поезій Олега Ольжича 1930-х років, в яких своєрідно відобразився не лише дух визвольної боротьби ОУН, а й героїзм епохи злету правої Європи. Композиція «Небо у наших ніг» є яскравим прикладом «величальної пісні» зухвалості виклику, що його кидає ворожому світові молодий, по-ніцшеанському суворий і аскетичний борець-воїн. Життя і смерть у боротьбі – так можна коротко сформулювати сюжетну лінію альбому.


«Microcosmos» вже самою своєю назвою виразно натякає нам, що тематика часу і циклічної мінливості виявів буття тут побачена з персональної, саморефлексивної точки зору. Одна з двох головних ідей альбому – невідворотного занепаду всього сущого у круговерті днів і водночас приреченість живого на нескінченне переродження знаходить найточніший вияв у треку «Декаданс» на вірш Олега Ольжича :

В дужих карбах людське неспокійне і жадібне серце,
І для нього судився довічний почвірний колобіг.


Цій трагічній ентропії вічного повернення (за Ніцше) людина словами Богдана Рубчака протиставляє мистецтво філософа і поета як пошук власної ідентичності у треку «Ars Poetica» :

Шукати лиш суть, лиш обрій буття шукати – суть буття.
Відчувати простір: літ чорних птахів далеко,
відчувати час : чіткі рисунки в чорних печерах,
і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.



Останній на сьогодні альбом DRUDKH, що звертається до спадщини українських поетів (цього разу – маловідомих сучасним читачам Олекси Стефановича та Святослава Гординського) – «Пригорща Зірок». Поезії, написані в інтервалі 1923-1943 рр. попри «подвійне» авторство, становлять цілісну ідейно-тематичну основу цього альбому, яка метафорично занурює нас в атмосферу буремного українського XX століття з його відчайдушною, непримиренною боротьбою, де немає місця романтичним сумнівам.

«Пригорща Зірок» також є знаковою платівкою для DRUDKH у сенсі розвитку стилю їхньої музики – саме тут вперше виразно чуємо експерименти з shoegaze /post-black metal, які попри шикарне втілення та відповідність концепції альбому, були неоднозначно сприйняті давніми фанами групи.

В контексті стилю DRUDKH доречно говорити не стільки про еволюцію, а про свідомий добір групою відповідних концепції виражальних засобів. Звертання до текстів видатних українських поетів, глибока міфологічна та філософська основа музики, бездоганний дизайн альбомів, у якому використовуються як фото української Природи, так і картини художників минулого – всі ці риси дозволяють нам вважати DRUDKH не просто талановитою групою, а найкращим феноменом українського екстремального металу, значення якого тільки зростатиме.


© Максим Солодовник, 2012

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com

6 коментарів:

  1. Випадково натрапив на цей пост, і, будучи великим шанувальником Drudkh, і, з недавнього часу, читачем «Українського Тижня», з задоволенням прочитав. Чомусь думав, що Тиждень з його тягою до толерантності та ліберальних цінностей ігнорує такі речі як блек-метал (може тому, що в колонці з анонсами культурних подій не було нічого про чудову подію Carpathian Alliance Metal Festival 2012). Стосовно альбому «Відчуженість» варто ще відмітити, що семпл з криками чайок та фразою «Ми завжди будемо там» на початку треку «Самітня нескінченна тропа» взято із фільму Олеся Янчука «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про вбивство Степана Бандери.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за відгук та інтерес.
      Так, це нетипова для Тижня тематика, але якщо звернути увагу на колонку з короткими рецензіями, яку я там веду, то там нерідко фігурують блекові альбоми. Тож поява такої статті була лише питанням часу :)

      Щодо семплу я, звісно, в курсі, але під час написання статті я вирішив не перевантажувати її деталями, її мета - зацікавити.

      Видалити
  2. вітаю,
    чи відомо , хто є автором 3го малюнка, там де осінь ??

    ВідповістиВидалити