Проте якщо раніше йшлося радше про визнання в метал-андеграунді, то новий проект здобув ще більш культовий статус - попри своє послідовне ігнорування будь-якого піару («жодного офіційного сайту, фотосесій, концертів та інтерв’ю»). Така стратегія виглядає слушною одразу з кількох поглядів : 1) є комфортною для музикантів, яких цікавить саме музика, а не навколомузичні деталі, які забирають практично завжди немало часу й сил; 2) це логічно для black metal з його некомерційністю і скепсисом щодо сучасного суспільства ; 3) відповідає принципу «sapienti sat», особливо актуальному за теперішніх умов інформаційного "передозу". 9 повноформатних альбомів, виданих на престижних європейських метал-лейблах (
Supernal Music та
Season of Mist) підтверджують підзабуту багатьма істину : справжнє мистецтво навіть в наш час не обов’язково є залежним від піару.
Проте авторитет DRUDKH базується не тільки на непублічності : ціла низка як концептуальних, так і суто стилістичних особливостей їхньої музики вказують на її унікальність, зокрема в українському контексті. Іншими словами, причини небезпідставності їхнього культового статусу – не лише в композиторському таланті, а і в глибокій закоріненості в культуру.
Звідси й часті порівняння DRUDKH з легендарним
BURZUM – обидва проекти демонструють виразно міфоязичницьке світобачення, - проте не в текстуальних маніфестах і закликах (як це нерідко буває в багатьох груп), а в самому змісті й духові своєї музики. Оскільки це світогляд і естетика, pagan-складова відчутна в усіх альбомах харківської групи, у чотирьох з них будучи магістральною : «
Forgotten Legends» (2003), «
Autumn Aurora» (2004), «
Пісні Скорботи і Самітності» (2006), «
Вічний Оберт Колеса» (2012).
Тематика Часу та циклів Природи є провідною для «
Forgotten Legends» - альбому, присвяченого осені, що має розумітись не стільки буквально, як метафорично. Осінь, як пора декадансу і смерті, традиційно асоціюєтья з географічним Заходом, а в добовому циклі відповідно – із заходом Сонця. Цю тематику акцентує і дизайн різних видань альбому : сам диск стилізовано під давній календар – «річне колесо», в буклеті використано фотографії і картини осінньої природи у променях Сонця, що сідає. Промовистою є назва першої композиції – «
False Dawn», що натякає на антимодерний, антиурбаністичний месидж всього альбому, в песимістичному настрої якого можна вбачати не тільки передчуття Кінця, а й пряму вказівку на те, що світанок сучасної епохи, яка відкинула традиційні цінності, насправді є сутінками. Як бачимо з подальших релізів, саме цей філософський лейтмотив є центральним для всього доробку DRUDKH.
Символізм осені та колеса Часу – основа образності другого альбому, «
Autumn Aurora», на що вказують як «осінні» назви його треків, так і візуальне оформлення : на малюнку компакт-диску колесо-сварга є своєрідним синонімом до циклічного календаря на дебютнику, дизайн як «першопресу», так і перевидань (в тому числі на вінілі) є варіаціями на тему осіннього тління й занепаду епохи. Фінальний трек («
First Snow») таким чином сприймається як символічна межа між старим і новим станом світу, за якою не буває шляху назад. Проте в цьому немає жодного застереження – у міфопоетиці DRUDKH дуже важливе значення має Доля (лат. Fatum ) як об’єктивно непереборна сила.
Цим же фаталістичним настроєм живиться й унікальний в контексті стилю групи, повністю інструментальний, акустично-фолковий альбом «
Пісні Скорботи і Самітності», шикарно оформлений макабричними картинами Олександра Міхнушова, що відсилають нас до сюжетів українських народних легенд, дум та казок. Меланхолійність і споглядальність тут домінують, а значна кількість рефренів не викликає враження надмірної монотонності. Все це, разом із розсипаним там і там звуками Природи, створює неповторну атмосферу, тому попри нетипове для DRUDKH акустичне звучання, цю платівку некоректно було б називати експериментом.
В такому контексті найсвіжіший, цьогорічний альбом «
Вічний Оберт Колеса» є не лише простим «маневром» до тематичних витоків DRUDKH, а й значно масштабнішою інтерпретацією «циклічної» теми. Якщо центральними образами розглянутих тут альбомів були осінь і сутінки, то тут ми маємо цілість з усіх чотирьох пір року, які водночас є й архетипами, і хронотопом цієї міфопоетики. Відсутність пауз між треками нагадує про вічний процес змін і перетворень в Природі, а експресивна манера вокалу – ту свіжість вражень, яку несе нам настання кожної нової весни, літа, осені та зими. Вже хоча б через ці особливості новий альбом не став «повторенням пройденого».
Другий, не менш важливий пласт творчості харків’ян – альбоми, створені на основі текстів видатних українських поетів : «
Лебединий Шлях» (2005), «
Кров у наших криницях» (2006), «
Відчуженість» (2007), «
Microcosmos» (2009), «
Пригорща Зірок» (2010).
«
Лебединий Шлях» привертає увагу не лише тим, що є першим зверненням DRUDKH до української поезії, а й тим, що його лірика практично повністю ґрунтується на знаменитій поемі «
Гайдамаки»
Тараса Шевченка. Крім того, останнім треком цього альбому є автентична «
Дума про руйнування Січі», виконана бандуристом, а не групою. Завдяки поєднанню з бунтівною поезією Шевченка в альбомі співіснують історіософський та метафізичний виміри : криваві картини насильства, змальовані у поемі, подібні за своєю тональністю на найкращі зразки міфологічного епосу про «останні часи» - як у ведичній, так і в європейській традиції.
Тому буквально-історична інтерпретація месиджу, закладеного в альбомі, не є виправданою: у ньому йдеться не тільки про національно-визвольну боротьбу та епоху Руїни в українській історії загалом, а й про метафізичний вимір цих подій, що полягає в трагічності повстання гайдамаків проти здеградованої шляхти, приреченості героїв на поразку в двобої з невблаганною, інфернальною Долею на порозі Калі-Юги. Попри всю гіркоту і вкрай агресивне звучання «Лебединий Шлях» є романтичним альбомом.
Треки альбому «
Кров у наших криницях» натхненні поезією не лише Шевченка, а й
Ліни Костенко,
Олександра Олеся та
Юрія Клена. В буклеті до нього цитується вірш
Василя Симоненка, останній – інструментальний трек має назву «
Українська Повстанська Армія», а сам альбом присвячений пам’яті лідера українських націоналістів
Степана Бандери. Саме після цього релізу деякі поверхові та політично стурбовані особи стали безпідставно «шити» групі ярлик націонал-соціалістичного black metal, в результаті чого DRUDKH випустили окрему коротку заяву, в якій наголосили на тому, що перебувають поза політикою як такою. «
Кров у наших криницях» - надзвичайно багатий в образно-тематичному плані альбом, що відкривається треком-прелюдією «
Навь», який являє собою фрагмент саундтреку до фільму
Олеся Саніна «
Мамай». Звучання і назва цього інтро однозначно вказують на таємничий світ мертвих у давньослов’янській міфології, а на більш глибокому рівні – на те, що «тварна», видима реальність виростає з темних глибин нічного боку Буття. Образи Великого Лугу, світу як туману (санскр. maya), війни світла та темряви як спроби боротьби з часом (центральної теми попереднього альбому), лихої Долі і механізмів вічності є тут провідними.
«
Відчуженість» - досить короткий за тривалістю, проте надзвичайно сильний альбом на основі поезій
Олега Ольжича 1930-х років, в яких своєрідно відобразився не лише дух визвольної боротьби
ОУН, а й героїзм епохи злету правої Європи. Композиція «
Небо у наших ніг» є яскравим прикладом «величальної пісні» зухвалості виклику, що його кидає ворожому світові молодий, по-ніцшеанському суворий і аскетичний борець-воїн. Життя і смерть у боротьбі – так можна коротко сформулювати сюжетну лінію альбому.
«
Microcosmos» вже самою своєю назвою виразно натякає нам, що тематика часу і циклічної мінливості виявів буття тут побачена з персональної, саморефлексивної точки зору. Одна з двох головних ідей альбому – невідворотного занепаду всього сущого у круговерті днів і водночас приреченість живого на нескінченне переродження знаходить найточніший вияв у треку «
Декаданс» на вірш
Олега Ольжича :
Останній на сьогодні альбом DRUDKH, що звертається до спадщини українських поетів (цього разу – маловідомих сучасним читачам Олекси Стефановича та Святослава Гординського) – «Пригорща Зірок». Поезії, написані в інтервалі 1923-1943 рр. попри «подвійне» авторство, становлять цілісну ідейно-тематичну основу цього альбому, яка метафорично занурює нас в атмосферу буремного українського XX століття з його відчайдушною, непримиренною боротьбою, де немає місця романтичним сумнівам.
«Пригорща Зірок» також є знаковою платівкою для DRUDKH у сенсі розвитку стилю їхньої музики – саме тут вперше виразно чуємо експерименти з shoegaze /post-black metal, які попри шикарне втілення та відповідність концепції альбому, були неоднозначно сприйняті давніми фанами групи.
В контексті стилю DRUDKH доречно говорити не стільки про еволюцію, а про свідомий добір групою відповідних концепції виражальних засобів. Звертання до текстів видатних українських поетів, глибока міфологічна та філософська основа музики, бездоганний дизайн альбомів, у якому використовуються як фото української Природи, так і картини художників минулого – всі ці риси дозволяють нам вважати DRUDKH не просто талановитою групою, а найкращим феноменом українського екстремального металу, значення якого тільки зростатиме.
