“...ми ніколи не будемо робити те, що подобається всім. Музика повинна підтягувати свого слухача, а не опускатися до нього.” Так казав кілька років тому в інтерв'ю львівській “Вечірній газеті” продюсер ОЯК Олександр Литовка. Яскрава театральність вокалу, аранжувань, нестримна енергія композицій, що, здається, можуть поєднати в кількох хвилинах усе, асимілюючи стилі, жанри, традиції...Усе, чого захоче ОЯК. І слухачі.
Другий альбом ОЯК (перший, нагадаю, вийшов 2006 року – “Шляхи”) складається з тринадцяти треків, проте не всі з них є самостійними композиціями. І це добре, адже далеко не всі представники нашої сцени демонструють “альбомне” мислення у композиції своїх релізів. Не кажучи вже про нещирі “доробки” попсовиків, які всуціль є збірками випадкових із художньої точки зору цифрових доріжок.
Як відомо, створення якісної музики, саунду – це хоч і дуже важлива, але все ж лише складова виникнення доброго альбому. Справжня платівка поряд з цим має свою внутрішню драматургію, свій внутрішній час та контрапункти, “точки кипіння”. Причина цього елементарна і полягає в особливостях людської психіки, насамперед у здатності сприймати інформацію у певних усталених формах. Художня інформація має незвичайну специфіку – вона потребує оригінальних форм втілення, і більше залежить від самого мистецького “матеріалу”, ніж будь-яка інша – від власного ж змісту.
Думаю, в ОЯК це прекрасно знають. У згаданому на початку інтерв'ю О.Литовка зазначав: “Кожна композиція має бути міні-спектаклем.” Альбом “Мати” переконливо це демонструє. Це виявляється в усьому – від складу гурту (до вокалу Янки та Олекси, майже в усіх піснях долучається хоровий спів Марини Литвинової ) до особливостей виражальних засобів.
Розташування пісень спонукає слухача до емоційної напруги у першій частині цього диску (загальна тривалість його – понад годину) – аж до восьмої – і центральної – пісні “Мати”, яка не поступається драматизмом, чуттєвістю і відчайдушними звуковими експериментами “еР і Джей”. Безперечно, хтось, маючи дещо відмінні вподобання, може виділити зовсім інші пісні, але ці дві є найсильнішими “струсами” свідомості та уявлень про можливості музики. Навіть задля них самих варто його придбати – написали б журналісти якогось інтернет-магазину. І мали б у цьому рацію.
Тематично ці композиції також найсильніші. Згадана “еР і Джей”, відома українським меломанам ще з концертів та демозаписів, що ходили по руках:
Сумною буде пісня ця.
Гучними будуть в ній волання.
В ній буде Смерть
І буде в ній Життя.
Я заспіваю вам про спалене Кохання.
В альбомній версії вона має прекрасний акустичний вступ, написаний та виконаний басистом гурту Сергієм Радзецьким на класичній гітарі. До слова, він заробляє на життя викладанням цього інструменту. Пісня заворожує поліритмією інструментальних партій та направду конгеніальним вокалом, який подекуди сягає глибин відчаю.
Янка Козир - фото Ромка 'Suc' Коби
Можу сказати, що жоден музичний твір на теренах України (а цілком можливо – і набагато далі) не висловлював таким чином трагедію хворих на СНІД. Хоча це можна зрозуміти і як більш загальний символ приреченості. До того ж “еР і Джей” – не суто асоціативна назва (як це буває в електронних стилях та альтернативному році), а алюзія, посилання до шекспірівської традиції – Ромео і Джульєтта. Написання цих імен лише ініціалами, на мою думку, має вказувати на узагальненість ситуації і сучасність, котрій байдужа доля окремих людей. Така художня закономірність зумовлює змалювання урбанічних деталей на початку “еР і Джей”.
Загалом те, що об'єднує цей різноманітний альбом, досить легко помітити – універсальність проблем (головною з яких є екзистенційна болюча самотність у різних виявах) та діалогічність, що найбільше надає їхній музиці рис театральності. Діалогічність, до того ж, у досить широкому розумінні –відповідь переважно слід уявити самому, пісні ставлять питання і передають настрої, майже неодмінно до когось звертаючись. Недарма “В 4-х стінах”, якою починається альбом, є молитвою, поєднаною з потоком свідомості, а “Цвіте терен” заспівує Олекса Ткачук.
Окремо слід сказати про синтез стилів та інтерпретацію фольклорних джерел. Ці процеси в альбомі взаємопов'язані. Фольклорні тексти та мелодії зазнають трансформацій, поєднуючись з елементами етно-джазу, world-music і навіть треш-металу (приміром, агресивне звучання гітар у “Цвіте терен”). Цікавим є виконання вірша Івана Франка “Земле моя” у фанковій манері.
Композиції, де виразно присутній фолковий струмінь, недаремно завершують альбом (потім тільки промовисті “Кінець” та акапельний фінал), розвантажуючи увагу слухача від перенапруги. “Свічечка”, “Два когути червоненькі”, “Латимба” не справляють враження концептуальних, проте є не менш вдалими.
За останні роки етно у світі сягнуло піку популярності, тому присутність таких мотивів водночас наче накладає штамп моди на будь-який музичний продукт, який ці мотиви має. Але це лише на позір. Насправді все залежить від того, як розробляє їх митець. Мотиви етно в ОЯК виникають за тим самим принципом, що й ознаки інших стилів – за потребою та художньою доцільністю, відповідністю задуму. Стиль не тяжіє над музичним полотном, а виступає лише однією з фарб на палітрі. Можливо, саме це і є рецептом еклектики.
Крім того, будь-яка традиція, задля того, щоб бути живою, має породжувати цікаві плоди та відгалуження.
До речі, чудова причина послухати ОЯК навіть тим, хто не є прихильником такого бачення музики.
Другий альбом ОЯК (перший, нагадаю, вийшов 2006 року – “Шляхи”) складається з тринадцяти треків, проте не всі з них є самостійними композиціями. І це добре, адже далеко не всі представники нашої сцени демонструють “альбомне” мислення у композиції своїх релізів. Не кажучи вже про нещирі “доробки” попсовиків, які всуціль є збірками випадкових із художньої точки зору цифрових доріжок.
Як відомо, створення якісної музики, саунду – це хоч і дуже важлива, але все ж лише складова виникнення доброго альбому. Справжня платівка поряд з цим має свою внутрішню драматургію, свій внутрішній час та контрапункти, “точки кипіння”. Причина цього елементарна і полягає в особливостях людської психіки, насамперед у здатності сприймати інформацію у певних усталених формах. Художня інформація має незвичайну специфіку – вона потребує оригінальних форм втілення, і більше залежить від самого мистецького “матеріалу”, ніж будь-яка інша – від власного ж змісту.
Думаю, в ОЯК це прекрасно знають. У згаданому на початку інтерв'ю О.Литовка зазначав: “Кожна композиція має бути міні-спектаклем.” Альбом “Мати” переконливо це демонструє. Це виявляється в усьому – від складу гурту (до вокалу Янки та Олекси, майже в усіх піснях долучається хоровий спів Марини Литвинової ) до особливостей виражальних засобів.
Розташування пісень спонукає слухача до емоційної напруги у першій частині цього диску (загальна тривалість його – понад годину) – аж до восьмої – і центральної – пісні “Мати”, яка не поступається драматизмом, чуттєвістю і відчайдушними звуковими експериментами “еР і Джей”. Безперечно, хтось, маючи дещо відмінні вподобання, може виділити зовсім інші пісні, але ці дві є найсильнішими “струсами” свідомості та уявлень про можливості музики. Навіть задля них самих варто його придбати – написали б журналісти якогось інтернет-магазину. І мали б у цьому рацію.
Тематично ці композиції також найсильніші. Згадана “еР і Джей”, відома українським меломанам ще з концертів та демозаписів, що ходили по руках:
Сумною буде пісня ця.
Гучними будуть в ній волання.
В ній буде Смерть
І буде в ній Життя.
Я заспіваю вам про спалене Кохання.
В альбомній версії вона має прекрасний акустичний вступ, написаний та виконаний басистом гурту Сергієм Радзецьким на класичній гітарі. До слова, він заробляє на життя викладанням цього інструменту. Пісня заворожує поліритмією інструментальних партій та направду конгеніальним вокалом, який подекуди сягає глибин відчаю.
Можу сказати, що жоден музичний твір на теренах України (а цілком можливо – і набагато далі) не висловлював таким чином трагедію хворих на СНІД. Хоча це можна зрозуміти і як більш загальний символ приреченості. До того ж “еР і Джей” – не суто асоціативна назва (як це буває в електронних стилях та альтернативному році), а алюзія, посилання до шекспірівської традиції – Ромео і Джульєтта. Написання цих імен лише ініціалами, на мою думку, має вказувати на узагальненість ситуації і сучасність, котрій байдужа доля окремих людей. Така художня закономірність зумовлює змалювання урбанічних деталей на початку “еР і Джей”.
Загалом те, що об'єднує цей різноманітний альбом, досить легко помітити – універсальність проблем (головною з яких є екзистенційна болюча самотність у різних виявах) та діалогічність, що найбільше надає їхній музиці рис театральності. Діалогічність, до того ж, у досить широкому розумінні –відповідь переважно слід уявити самому, пісні ставлять питання і передають настрої, майже неодмінно до когось звертаючись. Недарма “В 4-х стінах”, якою починається альбом, є молитвою, поєднаною з потоком свідомості, а “Цвіте терен” заспівує Олекса Ткачук.
Окремо слід сказати про синтез стилів та інтерпретацію фольклорних джерел. Ці процеси в альбомі взаємопов'язані. Фольклорні тексти та мелодії зазнають трансформацій, поєднуючись з елементами етно-джазу, world-music і навіть треш-металу (приміром, агресивне звучання гітар у “Цвіте терен”). Цікавим є виконання вірша Івана Франка “Земле моя” у фанковій манері.
Композиції, де виразно присутній фолковий струмінь, недаремно завершують альбом (потім тільки промовисті “Кінець” та акапельний фінал), розвантажуючи увагу слухача від перенапруги. “Свічечка”, “Два когути червоненькі”, “Латимба” не справляють враження концептуальних, проте є не менш вдалими.
За останні роки етно у світі сягнуло піку популярності, тому присутність таких мотивів водночас наче накладає штамп моди на будь-який музичний продукт, який ці мотиви має. Але це лише на позір. Насправді все залежить від того, як розробляє їх митець. Мотиви етно в ОЯК виникають за тим самим принципом, що й ознаки інших стилів – за потребою та художньою доцільністю, відповідністю задуму. Стиль не тяжіє над музичним полотном, а виступає лише однією з фарб на палітрі. Можливо, саме це і є рецептом еклектики.
Крім того, будь-яка традиція, задля того, щоб бути живою, має породжувати цікаві плоди та відгалуження.
До речі, чудова причина послухати ОЯК навіть тим, хто не є прихильником такого бачення музики.
(c) Максим Солодовник, серпень 2007 р.
публікація: журнал "Золота Доба" (м.Київ), # 5, жовтень 2007
публікація: журнал "Золота Доба" (м.Київ), # 5, жовтень 2007
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар