Так сталося, що вихід цього, без перебільшення, потужного і небуденного за змістом дводисковика пройшов тихо і ніби непомітно для наших журналістів. Але – що тішить – далеко не для всіх українських слухачів. Причинами неуваги преси до нього є не стільки непрофесійність чи необізнаність або упередження, як то іноді буває, а всього-навсього його надмалий тираж – всього 500 примірників. З іншого боку, маємо шалений ексклюзив.
Гурт «САД» сформувався як творча одиниця і почав виступати задовго до того, як сцену побачили більшість колективів, які ми сьогодні вважаємо ветеранами українського року. А саме – далекого 1981 року у м. Дніпропетровську. На початку діяльності, у 80-х роках, учасники «САДу», зазнавали неодноразових, систематичних переслідувань з боку КДБ за те, що дозволяли собі творити справді незалежну музику в часи суцільного застою, брехні та офіціозу. Хоча гурт не визначався демонстративним протестом, сам факт незалежної позиції команди (що вивлялася насамперед у спрямуванні музики, що грав тоді САД та україномовних текстах), прагнення ігнорувати панівну ідеологію, не міг не дратувати «органи».
На сьогодні, якщо вам доводилося бачити виступи САДу, можна подивуватися, наскільки цілісно зміг пронести через десятиліття обраний вектор руху лідер і засновник гурту Сергій Решетник, який називає себе просто Сірий.
фото з сайту unizh.com.ua
На сцені ця команда сьогодні справляє враження і звучить на рівні грандів світового металу на зразок Metallica, Megadeth чи Godsmack (список можна довго продовжувати). Швидкі соло, майстерні аранжування довжезних композицій, що тяжіють до жанру рок-опери, масштабність проблематики, шалене завзяття у грі – все це САД. Енергія музикантів особливо вибухова, коли грають «шевченківську програму», особливо близьку гуртові вже не перший рік.
Маємо на увазі надзвичайно талановиті інтерпретації поезії Кобзаря (такої нібито всім відомої та звичної ще зі школи) через «вживлення» у контекст гард-року та геві-металу у неповторному, авторському баченні, незашореному багатьма стереотипними підходами до цих загалом немолодих стилів. Слід сказати, цей шлях на сьогодні торовано не те щоб багатьма рок-гуртами, але всім відомі, скажімо, шедеври КОМУ ВНИЗ на слова Тараса; виходив у 2000-х роках навіть окремий збірник «Кобзар форева», де було зібрано зразки такої творчості різних команд. Просто САД мають настільки своєрідне бачення доробку Кобзаря, що переплутати їх з іншими неможливо, а не знати його – соромно.
фото з сайту unizh.com.ua
Єдиним студійним альбомом на сьогодні залишається акустичний «Доле, де ти?»., виданий, до речі, досить широко. Його й сьогодні можна знайти у місцях продажу української музики. Як бачимо, «шевченківську програму» він не вичерпав, адже через три роки побачив світ диск з такою ж назвою (для впізнаваності?), але відмінним ракурсом цього пласту творчості САДу. А саме – живим «електричним» звуком на великій сцені.
Слово Шевченка цього разу лунало у їхньому виконанні 16 березня 2006 року, коли у київському Будинку Офіцерів відбувався їхній великий двохгодинний концерт, запис якого маємо на диску. Він відрізняється від акустичного диску і складом та підбором композицій, так і власне саундом – маємо справжній рок-концерт з басом, барабанами, клавішними та гітарами.
Слід сказати, концерти на великих сценах є особливо органічними цьому гуртові, адже саме тоді вони можуть розкритися на повну міць, не гублячи при цьому ані крихти драйву. Неабияка впевненість у собі та досвід відчувається навіть у рухах Сірого та манері спілкування з публікою, яка, до речі, теж додає доброго настрою слухачеві дводисковика.
На кожному кружальці - поетичний вступ, вісім композицій та відео-бонус з концерту, при чому якщо на першому переважають балади та ліричні пісні, то на другому відчуваємо всю міць і розмах козацького духу, що буяє в поезії Тараса. Стихія року є «рідною» для цих текстів, і САД це надзвичайно вдало показує. Всі поезії, що стали основою диску, відомі більшості ще зі школи («У всякого своя доля», «Було колись – в Україні», «Не женися на багатій»), але навряд чи комусь з нас доводилося чути такі вдалі їх інтерпретації.
Між піснями Сірий говорить, ніби між іншим, але водночас так, щоб чули всі: «Ми лише носії цієї інформації. Вона написана саме для вас уже давно Тарасом Григоровичем.» В такі моменти розумієш, що весь досвід, акумульований за роки служіння музиці, не загубився у плині лише через усвідомлення своєї ролі та призначення. Зокрема й цим відрізняється їхня музика від тієї, що створюється «на злобу дня» або, тим паче, з якимись комерційними розрахунками. Перебуваючи ніби поза часом, вони завжди залишаються правдивими, молодими і цікавими.
До речі, якщо праця над другим студійним альбомом ітиме сьогоднішніми темпами, то зовсім скоро, до кінця цього року можна буде чекати на його появу. За словами самого гурту, це будуть стилістично впізнавані твори, але вже не на класичні тексти, адже рух уперед завжди є пріоритетним.
Гурт «САД» сформувався як творча одиниця і почав виступати задовго до того, як сцену побачили більшість колективів, які ми сьогодні вважаємо ветеранами українського року. А саме – далекого 1981 року у м. Дніпропетровську. На початку діяльності, у 80-х роках, учасники «САДу», зазнавали неодноразових, систематичних переслідувань з боку КДБ за те, що дозволяли собі творити справді незалежну музику в часи суцільного застою, брехні та офіціозу. Хоча гурт не визначався демонстративним протестом, сам факт незалежної позиції команди (що вивлялася насамперед у спрямуванні музики, що грав тоді САД та україномовних текстах), прагнення ігнорувати панівну ідеологію, не міг не дратувати «органи».
На сьогодні, якщо вам доводилося бачити виступи САДу, можна подивуватися, наскільки цілісно зміг пронести через десятиліття обраний вектор руху лідер і засновник гурту Сергій Решетник, який називає себе просто Сірий.
На сцені ця команда сьогодні справляє враження і звучить на рівні грандів світового металу на зразок Metallica, Megadeth чи Godsmack (список можна довго продовжувати). Швидкі соло, майстерні аранжування довжезних композицій, що тяжіють до жанру рок-опери, масштабність проблематики, шалене завзяття у грі – все це САД. Енергія музикантів особливо вибухова, коли грають «шевченківську програму», особливо близьку гуртові вже не перший рік.
Маємо на увазі надзвичайно талановиті інтерпретації поезії Кобзаря (такої нібито всім відомої та звичної ще зі школи) через «вживлення» у контекст гард-року та геві-металу у неповторному, авторському баченні, незашореному багатьма стереотипними підходами до цих загалом немолодих стилів. Слід сказати, цей шлях на сьогодні торовано не те щоб багатьма рок-гуртами, але всім відомі, скажімо, шедеври КОМУ ВНИЗ на слова Тараса; виходив у 2000-х роках навіть окремий збірник «Кобзар форева», де було зібрано зразки такої творчості різних команд. Просто САД мають настільки своєрідне бачення доробку Кобзаря, що переплутати їх з іншими неможливо, а не знати його – соромно.
Єдиним студійним альбомом на сьогодні залишається акустичний «Доле, де ти?»., виданий, до речі, досить широко. Його й сьогодні можна знайти у місцях продажу української музики. Як бачимо, «шевченківську програму» він не вичерпав, адже через три роки побачив світ диск з такою ж назвою (для впізнаваності?), але відмінним ракурсом цього пласту творчості САДу. А саме – живим «електричним» звуком на великій сцені.
Слово Шевченка цього разу лунало у їхньому виконанні 16 березня 2006 року, коли у київському Будинку Офіцерів відбувався їхній великий двохгодинний концерт, запис якого маємо на диску. Він відрізняється від акустичного диску і складом та підбором композицій, так і власне саундом – маємо справжній рок-концерт з басом, барабанами, клавішними та гітарами.
Слід сказати, концерти на великих сценах є особливо органічними цьому гуртові, адже саме тоді вони можуть розкритися на повну міць, не гублячи при цьому ані крихти драйву. Неабияка впевненість у собі та досвід відчувається навіть у рухах Сірого та манері спілкування з публікою, яка, до речі, теж додає доброго настрою слухачеві дводисковика.
На кожному кружальці - поетичний вступ, вісім композицій та відео-бонус з концерту, при чому якщо на першому переважають балади та ліричні пісні, то на другому відчуваємо всю міць і розмах козацького духу, що буяє в поезії Тараса. Стихія року є «рідною» для цих текстів, і САД це надзвичайно вдало показує. Всі поезії, що стали основою диску, відомі більшості ще зі школи («У всякого своя доля», «Було колись – в Україні», «Не женися на багатій»), але навряд чи комусь з нас доводилося чути такі вдалі їх інтерпретації.
Між піснями Сірий говорить, ніби між іншим, але водночас так, щоб чули всі: «Ми лише носії цієї інформації. Вона написана саме для вас уже давно Тарасом Григоровичем.» В такі моменти розумієш, що весь досвід, акумульований за роки служіння музиці, не загубився у плині лише через усвідомлення своєї ролі та призначення. Зокрема й цим відрізняється їхня музика від тієї, що створюється «на злобу дня» або, тим паче, з якимись комерційними розрахунками. Перебуваючи ніби поза часом, вони завжди залишаються правдивими, молодими і цікавими.
До речі, якщо праця над другим студійним альбомом ітиме сьогоднішніми темпами, то зовсім скоро, до кінця цього року можна буде чекати на його появу. За словами самого гурту, це будуть стилістично впізнавані твори, але вже не на класичні тексти, адже рух уперед завжди є пріоритетним.
(c) Максим Солодовник, вересень 2008
спеціально для журналу "Своя музика" (м.Тернопіль)
спеціально для журналу "Своя музика" (м.Тернопіль)
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар