...Ще раз з'явилась нагода переконатися, що справді великі імена виникають тільки в результаті наполегливої творчої праці. Гранди сучасної музики – гурт “Сестри Тельнюк”, видавши свій сьомий альбом на одному з провідних українських лейблів Comp EMI, вирушили в концертний тур на його підтримку (12-21 липня 2007).
Подію можна вважати непересічною не тільки через те, що власної якісної музики Україні все ж бракує (це окрема тема) і в такому контексті кожен новий альбом музикантів такого рівня не може пройти непоміченим. Є кілька прикметних особливостей.
Насамперед цікавим є маршрут, вибраний групою для свого туру: Дніпропетровськ – Донецьк – Харків – Полтава – Одеса. Про це дещо згодом.
По-друге, “Сестер Тельнюк” не так часто можна послухати наживо в Україні, адже вони є чи не єдиною українською групою, яка має немало успішних виступів у США та Канаді, а також активно співпрацює з тамтешніми музикантами. По-третє, вихід “Жовтої кульбаби” відбувся не відразу. Спочатку реліз був запланований на початок року і мав іншу назву, але останньою була написана концептуально найважливіша пісня. Це спричинило зміни, і нову роботу слухачі змогли дістати тільки влітку.
Зрештою, такий підхід тільки на користь альбому, адже він справляє враження сильного і “настояного”. Жодних “недольотів”, стиглий, гармонійний плід. Але гармонія його не холодна й неприступна, не породжує зайвої дистанції. Автором музики всього альбому є Леся Тельнюк, більшості текстів – її сестра Галина. “Жовтій кульбабі” властиве вдале поєднання різних настроїв, що виявляється і на рівні тематики, і на рівні експериментів зі звуком та стилями. З-поміж них найбільш виразно помітний джаз-роковий струмінь завдяки участі Олега Путятіна (бас) та Євгена Бортничука (гітара), які професійно займаються такою музикою не перший десяток років .
фото з сайту www.telnyuk.info
Сестри Тельнюк у своїх інтерв'ю підкреслюють, що їхня група є цілісним творчим організмом, інші учасники ні в чому не обмежені. Світова практика дає дуже багато прикладів ефективності такого погляду на творчість.Саме тому цей гурт – це не тільки здобуток двох прекрасних жінок із загадковими очима.
Концерт у Полтаві мені вдалося відвідати. Зала обласної філармонії була заповнена, на жаль, лише на кілька відсотків попри значну кількість афіш у місті та належну організацію вечора мистецькою агенцією Арт-Вертеп та Українсько-Британським підприємством КОМОРА. Як людина, яка тут народилася і не перший рік живе, я можу сказати, що це типова ситуація. Людей, що цінують живу, якісну та серйозну українську музику тут справді обмаль, це одиниці, еліта.Причини, гадаю, відомі всім. Річ навіть не у зросійщенні та суржику основної маси полтавців, а в неготовності сприймати непопсову, глибоку творчість. Пам'ятаю, як на прекрасному понад двохгодинному сольнику легенди полтавського андеграунду – гурту Онейроїд (майже поспіль російськомовному) два місяці тому було 15 чоловік. Що, втім, створило затишок і найкращі умови для сприйняття.Так було й тут.
Протягом години були виконані пісні як з нового альбому (“Дівчатко-кленчатко”, “Голос Твій...” “Я знаю...” “Жовта кульбаба.Harlem”, “Вечірник”), так і з попередніх (альбоми “Жар-птиці”, “Тиша і грім”). Однією з останніх була “Назавжди” на слова Богдана-Ігоря Антонича, яку сестри зіграли без музикантів. Мінімалізм і камерність (два вокали та клавішні) композиції вражають, адже одразу згадуєш як цей вірш Антонича привабив свого часу харківський гурт Калєкція. Їхня інтерпретація звучить вітально, розкуто. Леся та Галя натомість надали слову поета несподіваного драматизму та напруженості.
Цікаво, що на концерті гурт був у дещо іншому складі (порівняно з тим, що писав альбом). З'явився новий гітарист – Роман Суржа та барабанщик – Микола Томасишин, який є наймолодшим учасником. Попри це помітно, що він має непоганий досвід, музичне чуття, сильний удар. Посилює мелодійність саунду “Сестер Тельнюк” відомий клавішник Іван Небесний. Прикметно, що на концерт “Жовта кульбаба” припав його день народження.
Приємним було те, що ті тридцять слухачів, що прийшли на концерт, були не випадковими, підтримка музикантів і розуміння, контакт відчувалися постійно. Серед них помітив Сергія Буланого - лідера відомого в місті гурту Контрабас. Кілька дівчат подарували сестрам троянди, а музикантам –соняшники. Звук, що забезпечував звукорежисер команди Костянтин Костенко, був якісним навіть під сценою, в перших рядах, що є рідкістю на будь-якому виступі.
Наприкінці зал довго аплодував стоячи, а самі сестри, з якими мені вдалося поспілкуватися, були в доброму гуморі. На запитання, чому був вибраний саме такий маршрут, адже в цих регіонах їх мало знають, Леся відповіла, що це було спільне бажання відвідати Східну Україну з новою програмою.Також вона повідомила, що Київ побачить восени дві презентації альбому – спочатку “вузьку”, а потім – для всіх охочих. Група вже веде активну роботу над наступним диском, що викликає осообливу повагу, враховуючи, що “Сестри Тельнюк” ніколи не були й не будуть комерційним проектом.
Подію можна вважати непересічною не тільки через те, що власної якісної музики Україні все ж бракує (це окрема тема) і в такому контексті кожен новий альбом музикантів такого рівня не може пройти непоміченим. Є кілька прикметних особливостей.
Насамперед цікавим є маршрут, вибраний групою для свого туру: Дніпропетровськ – Донецьк – Харків – Полтава – Одеса. Про це дещо згодом.
По-друге, “Сестер Тельнюк” не так часто можна послухати наживо в Україні, адже вони є чи не єдиною українською групою, яка має немало успішних виступів у США та Канаді, а також активно співпрацює з тамтешніми музикантами. По-третє, вихід “Жовтої кульбаби” відбувся не відразу. Спочатку реліз був запланований на початок року і мав іншу назву, але останньою була написана концептуально найважливіша пісня. Це спричинило зміни, і нову роботу слухачі змогли дістати тільки влітку.
Зрештою, такий підхід тільки на користь альбому, адже він справляє враження сильного і “настояного”. Жодних “недольотів”, стиглий, гармонійний плід. Але гармонія його не холодна й неприступна, не породжує зайвої дистанції. Автором музики всього альбому є Леся Тельнюк, більшості текстів – її сестра Галина. “Жовтій кульбабі” властиве вдале поєднання різних настроїв, що виявляється і на рівні тематики, і на рівні експериментів зі звуком та стилями. З-поміж них найбільш виразно помітний джаз-роковий струмінь завдяки участі Олега Путятіна (бас) та Євгена Бортничука (гітара), які професійно займаються такою музикою не перший десяток років .
фото з сайту www.telnyuk.info
Сестри Тельнюк у своїх інтерв'ю підкреслюють, що їхня група є цілісним творчим організмом, інші учасники ні в чому не обмежені. Світова практика дає дуже багато прикладів ефективності такого погляду на творчість.Саме тому цей гурт – це не тільки здобуток двох прекрасних жінок із загадковими очима.
Концерт у Полтаві мені вдалося відвідати. Зала обласної філармонії була заповнена, на жаль, лише на кілька відсотків попри значну кількість афіш у місті та належну організацію вечора мистецькою агенцією Арт-Вертеп та Українсько-Британським підприємством КОМОРА. Як людина, яка тут народилася і не перший рік живе, я можу сказати, що це типова ситуація. Людей, що цінують живу, якісну та серйозну українську музику тут справді обмаль, це одиниці, еліта.Причини, гадаю, відомі всім. Річ навіть не у зросійщенні та суржику основної маси полтавців, а в неготовності сприймати непопсову, глибоку творчість. Пам'ятаю, як на прекрасному понад двохгодинному сольнику легенди полтавського андеграунду – гурту Онейроїд (майже поспіль російськомовному) два місяці тому було 15 чоловік. Що, втім, створило затишок і найкращі умови для сприйняття.Так було й тут.
Протягом години були виконані пісні як з нового альбому (“Дівчатко-кленчатко”, “Голос Твій...” “Я знаю...” “Жовта кульбаба.Harlem”, “Вечірник”), так і з попередніх (альбоми “Жар-птиці”, “Тиша і грім”). Однією з останніх була “Назавжди” на слова Богдана-Ігоря Антонича, яку сестри зіграли без музикантів. Мінімалізм і камерність (два вокали та клавішні) композиції вражають, адже одразу згадуєш як цей вірш Антонича привабив свого часу харківський гурт Калєкція. Їхня інтерпретація звучить вітально, розкуто. Леся та Галя натомість надали слову поета несподіваного драматизму та напруженості.
Цікаво, що на концерті гурт був у дещо іншому складі (порівняно з тим, що писав альбом). З'явився новий гітарист – Роман Суржа та барабанщик – Микола Томасишин, який є наймолодшим учасником. Попри це помітно, що він має непоганий досвід, музичне чуття, сильний удар. Посилює мелодійність саунду “Сестер Тельнюк” відомий клавішник Іван Небесний. Прикметно, що на концерт “Жовта кульбаба” припав його день народження.
Приємним було те, що ті тридцять слухачів, що прийшли на концерт, були не випадковими, підтримка музикантів і розуміння, контакт відчувалися постійно. Серед них помітив Сергія Буланого - лідера відомого в місті гурту Контрабас. Кілька дівчат подарували сестрам троянди, а музикантам –соняшники. Звук, що забезпечував звукорежисер команди Костянтин Костенко, був якісним навіть під сценою, в перших рядах, що є рідкістю на будь-якому виступі.
Наприкінці зал довго аплодував стоячи, а самі сестри, з якими мені вдалося поспілкуватися, були в доброму гуморі. На запитання, чому був вибраний саме такий маршрут, адже в цих регіонах їх мало знають, Леся відповіла, що це було спільне бажання відвідати Східну Україну з новою програмою.Також вона повідомила, що Київ побачить восени дві презентації альбому – спочатку “вузьку”, а потім – для всіх охочих. Група вже веде активну роботу над наступним диском, що викликає осообливу повагу, враховуючи, що “Сестри Тельнюк” ніколи не були й не будуть комерційним проектом.
(c) Максим Солодовник, липень 2007 р.
публікація: журнал "Золота Доба"(м.Київ), # 3, серпень 2007
публікація: журнал "Золота Доба"(м.Київ), # 3, серпень 2007
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар