Це сталося. Наприкінці минулого року вийшов реліз, що неодмінно згадуватимуть ще довго, особливо поціновувачі нестандартної, експериментальної творчості, яка, як показує досвід історії, є єдиним індикатором процесів, які визначають загальний вигляд певної епохи, її специфіку. Історичним цей альбом можна назвати хоча б тому, що він є першим зразком українського пост-року.
Досі в нас не з’являлося подібної музики, а засвоєння творчості світових джерел, «батьків" стилю (Mogwai, Godspeed You!Black Emperor, Sigur Ros, Mono та інших), власне, тільки починається. Хоча, не можна не відзначити зростання популярності пост-року серед інтелекутальної молоді та меломанів.
Тобто на сьогодні музика цього стилю в Україні стикається з браком контексту і часто – розуміння. Це природно, адже відмова від стереотипів завжди позначається на якості та кількості аудиторії. Але до того ж у нас, в Україні, процеси сприйяття переважно тривають дуже довго. Невипадково і перший пост-роковий альбом з’явився в нашій країні років на п’ятнадцять пізніше початку цього руху у світі. Однак, добра музика не залежить від часових рамок і поява її там чи там свідчить, серед іншого, і про те, що в неї з’явився слухач.
На поверховий погляд, ці процеси можуть здатися маргінальними, але таке враження є оманливим – варті уваги явища (і в музиці теж) сьогодні можемо бачити якраз на різноманітних маргіналіях (як соціальних,так і географічних), адже масовість давно, як знаємо, не є синонімом якості.
фото з сайту Neformat.com.ua
Krobak – проект молодого музиканта з Луганської області Ігоря Сидоренка – привертає увагу вже хоча б тим, що музика, яку він грає, є суто інструментальною, що є типовим для пост-рокових гуртів, але цілком несхожим з будь-якої точки зору на інструментальну музику, яка досі виходила подеколи в Україні.
Матеріал, що ввійшов до альбому «Diary of missed One» (який став п’ятим для скромного за масштабами одеського лейблу Cardiowave), Ігор створив і записав у себе на домашній студії протягом кількох місяців. Хоча акцент у звучанні треків - на гітарних партіях, чуємо тут всі інші, потрібні для насиченого, багатоманітного звуку. Крім басу та барабанів, у цій музиці є досить відчутним електронний струмінь, але лише як оздоба, деталь. До слова, автор говорить про те, що досить обтяжливо бути one-man-band’ом, і до кількох виступів-презентацій альбому залучав колег-музикантів.
Альтернативною є й композиція альбому – він складається всього з трьох епічних, довгих творів (тривалістю до 17 хвилин), назви яких не менш асоціативні, ніж вони самі.
Щодо обраного псевдо – Хробак – в недавньому інтерв’ю для онлайн-часопису AZH Ігор казав, що коли постало питання про назву проекту, хотілося досягти певного когнітивного дисонансу між дещо брутальним, майже панківським за звучанням словом «хробак» та меланхолійною, витонченою музикою. Настрій «Щоденника зниклого» справді ностальгійний, медитативний та інтровертний, хоча це не заважає йому подекуди вибухати важчим звучанням, долучаючи риси темного ембієнту, арт-року, психоделії та навіть металу. Пост-рок у прочитанні Хробака, як бачимо, не зраджує своїй еклектичності та множині форм.
Особливість альбому і загалом особистого стилю Хробака - його навмисне «невідшліфований» саунд, в якому і гітарний «бруд» (маємо на увазі і специфіку використання ефектів, і потяг до мінімалізму в межах окремо взятої партії чи рифу, які накладаються одні на одні у цілком специфічний спосіб), і використання електроніки (насамперед індастіальних шумів), що разом творить неповторний емоційний ландшафт у слухача. Ця музика попри своє виразно урбаністичне походження, звучить як голос непердбачуваної і байдужої до світу людей стихії. Звідси й враження, які масовий слухач міг би назвати тривожними. Адже й справді «Щоденник зниклого» не потребує сатисфакцій, говорячи сам за себе.
Досі в нас не з’являлося подібної музики, а засвоєння творчості світових джерел, «батьків" стилю (Mogwai, Godspeed You!Black Emperor, Sigur Ros, Mono та інших), власне, тільки починається. Хоча, не можна не відзначити зростання популярності пост-року серед інтелекутальної молоді та меломанів.
Тобто на сьогодні музика цього стилю в Україні стикається з браком контексту і часто – розуміння. Це природно, адже відмова від стереотипів завжди позначається на якості та кількості аудиторії. Але до того ж у нас, в Україні, процеси сприйяття переважно тривають дуже довго. Невипадково і перший пост-роковий альбом з’явився в нашій країні років на п’ятнадцять пізніше початку цього руху у світі. Однак, добра музика не залежить від часових рамок і поява її там чи там свідчить, серед іншого, і про те, що в неї з’явився слухач.
На поверховий погляд, ці процеси можуть здатися маргінальними, але таке враження є оманливим – варті уваги явища (і в музиці теж) сьогодні можемо бачити якраз на різноманітних маргіналіях (як соціальних,так і географічних), адже масовість давно, як знаємо, не є синонімом якості.
фото з сайту Neformat.com.ua
Krobak – проект молодого музиканта з Луганської області Ігоря Сидоренка – привертає увагу вже хоча б тим, що музика, яку він грає, є суто інструментальною, що є типовим для пост-рокових гуртів, але цілком несхожим з будь-якої точки зору на інструментальну музику, яка досі виходила подеколи в Україні.
Матеріал, що ввійшов до альбому «Diary of missed One» (який став п’ятим для скромного за масштабами одеського лейблу Cardiowave), Ігор створив і записав у себе на домашній студії протягом кількох місяців. Хоча акцент у звучанні треків - на гітарних партіях, чуємо тут всі інші, потрібні для насиченого, багатоманітного звуку. Крім басу та барабанів, у цій музиці є досить відчутним електронний струмінь, але лише як оздоба, деталь. До слова, автор говорить про те, що досить обтяжливо бути one-man-band’ом, і до кількох виступів-презентацій альбому залучав колег-музикантів.
Альтернативною є й композиція альбому – він складається всього з трьох епічних, довгих творів (тривалістю до 17 хвилин), назви яких не менш асоціативні, ніж вони самі.
Щодо обраного псевдо – Хробак – в недавньому інтерв’ю для онлайн-часопису AZH Ігор казав, що коли постало питання про назву проекту, хотілося досягти певного когнітивного дисонансу між дещо брутальним, майже панківським за звучанням словом «хробак» та меланхолійною, витонченою музикою. Настрій «Щоденника зниклого» справді ностальгійний, медитативний та інтровертний, хоча це не заважає йому подекуди вибухати важчим звучанням, долучаючи риси темного ембієнту, арт-року, психоделії та навіть металу. Пост-рок у прочитанні Хробака, як бачимо, не зраджує своїй еклектичності та множині форм.
Особливість альбому і загалом особистого стилю Хробака - його навмисне «невідшліфований» саунд, в якому і гітарний «бруд» (маємо на увазі і специфіку використання ефектів, і потяг до мінімалізму в межах окремо взятої партії чи рифу, які накладаються одні на одні у цілком специфічний спосіб), і використання електроніки (насамперед індастіальних шумів), що разом творить неповторний емоційний ландшафт у слухача. Ця музика попри своє виразно урбаністичне походження, звучить як голос непердбачуваної і байдужої до світу людей стихії. Звідси й враження, які масовий слухач міг би назвати тривожними. Адже й справді «Щоденник зниклого» не потребує сатисфакцій, говорячи сам за себе.
(c) Максим Солодовник,липень 2008
публікація: журнал «Своя музика» (м.Тернопіль), №7 (8), серпень-вересень 2008
публікація: журнал «Своя музика» (м.Тернопіль), №7 (8), серпень-вересень 2008
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар