Три роки очікування нового релізу лідерів європейської martial-сцени і височезний, достоту імперського масштабу рівень альбому «Muse In Arms» (який за ці роки став зразком і класикою стилю неокласичного martial industrial) стали непростим випробуванням для всіх прихильників цього німецького проекту. «Exile» довгий час не мав точної дати виходу, але все ж побачив світ у новорічну ніч. Сюрпризом стала його мала тривалість (7 треків загальною тривалістю півгодини), яка насправді є лаконізмом. «Exile» не притаманна жодна недосказаність, навпаки – цей міні-альбом легко дасть фору багатьом адептам багатослів’я і нагромадження сенсів, подекуди таких модних в сучасній культурі.
Після «Muse In Arms» багатьом здавалося, що ще більш величної, врочистої і глибоко войовничої музики нам від Triarii не почути, проте «Exile», не відходячи від принципів і подачі попереднього альбому, знову дарує піднесений захват всім, хто сповідує традиційні, кшатрійські цінності.
Імперсько-тоталітарний пафос надихає небагатьох у наш час, але слухаючи «Exile», не виникає жодних сумнівів в тому, що ідейно-естетична ретроспектива треків «Emperor of the Sun», «Iron Fields» (як і всього релізу в цілому) скерована насамперед в майбутнє, і вона є викликом і антитезою теперішнім «сутінкам Європи». Власне це, як і талант до написання справжніх вояцьких гімнів («Solemn Vigil»), ще раз засвідчує виняткову цінність проекту Крістіана Ердманна.
Після «Muse In Arms» багатьом здавалося, що ще більш величної, врочистої і глибоко войовничої музики нам від Triarii не почути, проте «Exile», не відходячи від принципів і подачі попереднього альбому, знову дарує піднесений захват всім, хто сповідує традиційні, кшатрійські цінності.
Імперсько-тоталітарний пафос надихає небагатьох у наш час, але слухаючи «Exile», не виникає жодних сумнівів в тому, що ідейно-естетична ретроспектива треків «Emperor of the Sun», «Iron Fields» (як і всього релізу в цілому) скерована насамперед в майбутнє, і вона є викликом і антитезою теперішнім «сутінкам Європи». Власне це, як і талант до написання справжніх вояцьких гімнів («Solemn Vigil»), ще раз засвідчує виняткову цінність проекту Крістіана Ердманна.
Для всіх, хто слідкує за post–rock / post–black metal / shoegaze сценою, Alcest вже не перший рік є центральним явищем. І це цілком виправдано, адже саме з їхнього дебютника почалась широка популяризація цього химерного, меланхолійного й ніжного симбіозу серед меломанів усього світу. Очевидним також є те, що Alcest переживає сьогодні період піднесення : вихід у різних форматах третього лонгплею після гучного успіху «Écailles De Lune» (2010) і масштабний тур Європою та США (що розпочався в лютому) є свідченням того, що Neige і компанія не тільки талановиті музиканти, але і вміють подати свою творчість публіці.
Що більше слухаєш Alcest, тим більш ясним стає усвідомлення того, що по-справжньому полюбити їх новаторську творчість може лиш той, кому близьке меланхолійне світовідчуття, аскетизм у матеріальному і здатність до нефальшивого осмислення свого місця в неосяжному Космосі. А завдяки надзвичайній красі музики всім нефранкофонним слухачам хочеться вчитуватись у тексти зокрема й «Подорожі Душі» (саме так перекладається назва нового альбому).
Справедливо сказати, що «Les Voyages De L'Âme» продовжує і розвиває теми свого попередника, проте безперечно помітними є дві відмінності. Перша з них полягає в тому, що, як красномовно натякає нам обкладинка роботи Fursy Teyssier’а, у новому альбомі Alcest дещо більше світла, хоча такого висновку ми доходимо лише почувши його фінал, - зовсім несхожий на тривожне закінчення «Écailles De Lune». Друга стосується композиції і помітна одразу : в новому альбомі домінують пісенні треки, і нема складних «сюїт у двох частинах». Поза всяким сумнівом, «Les Voyages De L'Âme» - одна з найцікавіших подій поточного року для світу музики.
Що більше слухаєш Alcest, тим більш ясним стає усвідомлення того, що по-справжньому полюбити їх новаторську творчість може лиш той, кому близьке меланхолійне світовідчуття, аскетизм у матеріальному і здатність до нефальшивого осмислення свого місця в неосяжному Космосі. А завдяки надзвичайній красі музики всім нефранкофонним слухачам хочеться вчитуватись у тексти зокрема й «Подорожі Душі» (саме так перекладається назва нового альбому).
Справедливо сказати, що «Les Voyages De L'Âme» продовжує і розвиває теми свого попередника, проте безперечно помітними є дві відмінності. Перша з них полягає в тому, що, як красномовно натякає нам обкладинка роботи Fursy Teyssier’а, у новому альбомі Alcest дещо більше світла, хоча такого висновку ми доходимо лише почувши його фінал, - зовсім несхожий на тривожне закінчення «Écailles De Lune». Друга стосується композиції і помітна одразу : в новому альбомі домінують пісенні треки, і нема складних «сюїт у двох частинах». Поза всяким сумнівом, «Les Voyages De L'Âme» - одна з найцікавіших подій поточного року для світу музики.
«Вся музика на альбомі – водночас ода і погребальна пісня останнім хвилинам яскравих кольорів, днів і годин… цими звуками закінчується день, життя і світ.» Так влучно охарактеризував автор одеського проекту Monocube враження від «Nuclear Winter» – уже четвертого лонгплею дніпропетровської групи Gamargah Fungus.
Обидва її учасники з моменту дебюту формації у 2009 р. не перестають завойовувати душі слухачів новими релізами, досліджуючи загадкові й нерідко похмурі, експериментальні саунд-ландшафти на перетині drone doom і dark ambient.
Новому альбому властиві риси його попередників : медидативний настрій, крізь який пульсує тривога; урочиста атмосфера, від якої часто віє безвихіддю й тихим божевіллям у найкращому розумінні цих слів. Однак традиційно для Gamargah Fungus, нова платівка має оригінальну тематику і звучання, яке робить «Nuclear Winter» в чомусь невловно схожим на класичну музику – до того ж, не в сенсі інструментарію, а з точки зору масштабу задуму і точності виражальних засобів . Мотив ядерної зими розкривається у 5-х треках-візіях, що є найніжнішими і найбільш мінімалістичними в усій творчості Gamargah Fungus. Вдалі акценти, поєднання меланхолійності і драматизму роблять «Nuclear Winter» альбомом, який неможливо обійти увагою. А почути Gamargah Fungus наживо мешканці та гості Києва зможуть 29 квітня в клубі XLIБ – група виступить на одній сцені з легендарною канадською формацією Nadja.
Обидва її учасники з моменту дебюту формації у 2009 р. не перестають завойовувати душі слухачів новими релізами, досліджуючи загадкові й нерідко похмурі, експериментальні саунд-ландшафти на перетині drone doom і dark ambient.
Новому альбому властиві риси його попередників : медидативний настрій, крізь який пульсує тривога; урочиста атмосфера, від якої часто віє безвихіддю й тихим божевіллям у найкращому розумінні цих слів. Однак традиційно для Gamargah Fungus, нова платівка має оригінальну тематику і звучання, яке робить «Nuclear Winter» в чомусь невловно схожим на класичну музику – до того ж, не в сенсі інструментарію, а з точки зору масштабу задуму і точності виражальних засобів . Мотив ядерної зими розкривається у 5-х треках-візіях, що є найніжнішими і найбільш мінімалістичними в усій творчості Gamargah Fungus. Вдалі акценти, поєднання меланхолійності і драматизму роблять «Nuclear Winter» альбомом, який неможливо обійти увагою. А почути Gamargah Fungus наживо мешканці та гості Києва зможуть 29 квітня в клубі XLIБ – група виступить на одній сцені з легендарною канадською формацією Nadja.
Уже дев’ятий повноформатний альбом культових харків’ян анонсувався як «повернення до витоків» Drudkh – як у стилістичному, так і в тематичному плані. Якщо перший аспект був досить передбачуваним (для експериментів із постблеком та шугейзом учасники групи торік створили окремий українсько-французький проект Old Silver Key), то тематика Природи і зміни сезонів, до якої Drudkh прямо не звертались уже порівняно довго, стала якоюсь мірою несподіваною для фанів.
Попри те, що альбом з такою концепцією міг стати «повторенням пройденого» у перших двох лонгплеях, «Вічний Оберт Колеса» не схожий на жоден зі своїх попередників, що є ще одним свідченням гросмейстерського рівня групи. Водночас новий альбом має впізнаваний почерк і манеру Drudkh, які неможливо ні з ким переплутати. Його саунд схожий на своєрідну есенцію всього доробку групи + нагадує своїми шаленими бластбітами й агресивною подачею часи раннього Hate Forest. Відчутною особливістю свіжого альбому порівняно з недавніми роботами Drudkh є певне збільшення ролі клавішних в композиціях, що додає їм врочистої атмосфери.
«Вічний Оберт Колеса» постає перед слухачем без пауз між треками, що безперечно є вдалим підходом – це символізує безперервність життя Природи, де все існує у вічному колообігу. Також Drudkh тут вперше використовують власну українську лірику, не запозичену у видатних поетів минулого. Альбом короткий за своїм хронометражем, але надзвичайно сильний. Це саме те, що німці звуть Meisterwerk.
Попри те, що альбом з такою концепцією міг стати «повторенням пройденого» у перших двох лонгплеях, «Вічний Оберт Колеса» не схожий на жоден зі своїх попередників, що є ще одним свідченням гросмейстерського рівня групи. Водночас новий альбом має впізнаваний почерк і манеру Drudkh, які неможливо ні з ким переплутати. Його саунд схожий на своєрідну есенцію всього доробку групи + нагадує своїми шаленими бластбітами й агресивною подачею часи раннього Hate Forest. Відчутною особливістю свіжого альбому порівняно з недавніми роботами Drudkh є певне збільшення ролі клавішних в композиціях, що додає їм врочистої атмосфери.
«Вічний Оберт Колеса» постає перед слухачем без пауз між треками, що безперечно є вдалим підходом – це символізує безперервність життя Природи, де все існує у вічному колообігу. Також Drudkh тут вперше використовують власну українську лірику, не запозичену у видатних поетів минулого. Альбом короткий за своїм хронометражем, але надзвичайно сильний. Це саме те, що німці звуть Meisterwerk.
Здавалося б, нічого незвичайного на перший погляд у звучанні цього альбому нема : модний вже пару років мінімалістичний різновид поєднання тріп-хопу та інді-року з відчутним впливом танцювальної поп-музики (подекуди навіть з прозорими натяками на r’n’b).
Проте такі вивірені часом прийоми не стають нудними, - ситуацію робить зовсім іншою вокалістка з юним голосом і приємним тембром, якому піддаються різні інтонації. Власне тому не буде перебільшенням сказати, що саме голос робить «погоду» в дебютнику цих перспективних американців.
Та це не означає, що крім нього тут нічого слухати : «другий план», що складається насамперед з різноманітних електронних ефектів та вигадливих партій бас-гітари надійно затягує слухача, якому вже зовсім скоро після натиснення кнопки «play» хочеться підтанцьовувати, підспівуючи цій повітряній музиці.
«Give You The Ghost» однозначно розрахований на широку авдиторію, якій не може не сподобатись те, що в альбомі немає як зайвого, так і прісної передбачуваності – двох рис, що найбільше видають менш обдарованих колег по цеху.
В будь-якому разі, цей впевнений дебют не має пройти повз вуха прихильників інді-музики.
Проте такі вивірені часом прийоми не стають нудними, - ситуацію робить зовсім іншою вокалістка з юним голосом і приємним тембром, якому піддаються різні інтонації. Власне тому не буде перебільшенням сказати, що саме голос робить «погоду» в дебютнику цих перспективних американців.
Та це не означає, що крім нього тут нічого слухати : «другий план», що складається насамперед з різноманітних електронних ефектів та вигадливих партій бас-гітари надійно затягує слухача, якому вже зовсім скоро після натиснення кнопки «play» хочеться підтанцьовувати, підспівуючи цій повітряній музиці.
«Give You The Ghost» однозначно розрахований на широку авдиторію, якій не може не сподобатись те, що в альбомі немає як зайвого, так і прісної передбачуваності – двох рис, що найбільше видають менш обдарованих колег по цеху.
В будь-якому разі, цей впевнений дебют не має пройти повз вуха прихильників інді-музики.
Відома бельгійська група Hooverphonic, що досягла успіхів ще на межі минулого й теперішнього століть і не так давно знову змінила вокалістку, вміє приємно здивувати. Випуск перезаписаних найкращих композицій за участі оркестру став приємним сюрпризом і дає нам можливість не лише освіжити в пам’яті підзабуті хіти, а й по-новому подивитися на творчість цієї команди.
На початку кар’єри Hooverphonic небезпідставно зараховували до когорти тріп-хоп музикантів, проте досить швидко талановиті бельгійці переросли в мультистильову групу, і на сьогодні крім тріп-хопу в їхній музиці відчуваються найрізноманітніші течії, які, втім, можна схематично назвати альтернативною поп-музикою на їх основі.
Композиторський потенціал, яким вони володіють, не перестає вражати слухача по ходу знайомства зі свіжим диском – все дуже фірмово, плавно і водночас чуттєво. Раз по раз ловиш себе на думці, що чимало їхніх пісень було б цікаво переспівати і значно більш відомим музикантам.
Пісні на цьому незвичайному лонгплеї досить різні, але їх, окрім оригінального стилю, об’єднує непідробна ліричність, завдяки якій він залюбки слухається навіть досить далекими від подібної музики персонажами. Рекомендується всім, хто любить провести вечір в компанії непересічного жіночого вокалу і приємних мелодій з помірним нальотом неокласики.
На початку кар’єри Hooverphonic небезпідставно зараховували до когорти тріп-хоп музикантів, проте досить швидко талановиті бельгійці переросли в мультистильову групу, і на сьогодні крім тріп-хопу в їхній музиці відчуваються найрізноманітніші течії, які, втім, можна схематично назвати альтернативною поп-музикою на їх основі.
Композиторський потенціал, яким вони володіють, не перестає вражати слухача по ходу знайомства зі свіжим диском – все дуже фірмово, плавно і водночас чуттєво. Раз по раз ловиш себе на думці, що чимало їхніх пісень було б цікаво переспівати і значно більш відомим музикантам.
Пісні на цьому незвичайному лонгплеї досить різні, але їх, окрім оригінального стилю, об’єднує непідробна ліричність, завдяки якій він залюбки слухається навіть досить далекими від подібної музики персонажами. Рекомендується всім, хто любить провести вечір в компанії непересічного жіночого вокалу і приємних мелодій з помірним нальотом неокласики.
© Максим Солодовник, березень 2012
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора. З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора. З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар