UPD : Пост доповнено повним текстом рецензій (у авторській редакції) 04.02.2013
У свіжому номері журналу Український Тиждень № 13 (230) (від 29 березня) можна прочитати мої короткі враження від таких альбомів :
Drudkh - Вічний Оберт Колеса (2012)
Уже дев’ятий повноформатний альбом культових харків’ян анонсувався як «повернення до витоків» Drudkh – як у стилістичному, так і в тематичному плані. Тематика Природи і зміни сезонів, до якої Drudkh прямо не звертались уже порівняно довго, стала якоюсь мірою несподіванкою для фанів. Попри те, що альбом з такою концепцією теоретично міг стати «повторенням пройденого» у перших двох лонгплеях, «Вічний Оберт Колеса» не схожий на жоден зі своїх попередників, що є ще одним свідченням гросмейстерського рівня групи. Новий альбом має впізнаваний почерк і манеру Drudkh, які неможливо ні з ким переплутати.
«Вічний Оберт Колеса» звучить без пауз між треками – це своєрідний символ безперервних змін у житті Природи. Також прикметною особливістю є те, що Drudkh у цьому альбомі вперше використовують власну українську лірику, не запозичену у видатних поетів минулого. Альбом короткий за своїм хронометражем, але надзвичайно сильний.
Веселі Біоритми - Все по 30 (2012)
Кіровоградській групі Веселі Біоритми, що минулого літа відзначила своє триріччя, оригінальності завжди було не позичати – починаючи з соліста, що грає на кріхтному укулеле замість гітари, і закінчуючи власне звучанням. Свій стиль хлопці напівжартома детермінують як «емо-реггі-турбошансон і ресторанний психодел», і їхній дебютний альбом, який вдався вкрай лаконічним за тривалістю навіть за мірками XXI століття, не дає жодних приводів сумніватись в щирості такого визначення. Як влучно сказав фронтмен Євгеніванович, «історія його запису нагадує за масштабністю і трагізмом намагання України стати членом Євросоюзу».
Проте на піснях самого альбому це якщо і позначилося, то лише найкращим чином : група за три роки творчого життя знайшла свій оптимальний склад, а сам запис є доказом сумлінної співпраці музикантів і звукорежисера. Всім, кому близька стьобна, іронічна музика про українську провінцію, «Все по 30» пропускати ні в якому разі не можна.
Stoned Jesus - Seven Thunders Roar (2012)
Презентований 21 березня новий альбом київської групи Stoned Jesus, є другим повноформатником в їхньому доробку. Попри те, що Stoned Jesus засновано в недалекому 2009 році, проект зазнав і змін у складі, і в саунді. Якщо перший альбом був зразковим прикладом stoner doom metal, то у нових піснях, крім цього, є всього потроху : і старої психоделії, і прогресив-року, і гранжової депресивності. За словами фронтмена і засновника колективу Ігоря Сидоренка (відомого слухачам також за своїм пост-рок проектом Krobak), якщо перша платівка була прикладом того, як можна грати жанр, то друга демонструє, як далеко за межі нього можна вийти. В результаті у свіжому альбомі справді майже не бачимо стонер-думових кліше (крім окремих натяків), і загалом альбом вийшов різноманітнішим. Саме з новим складом в музиці Stoned Jesus з’явились експерименти у вигляді внесення складних розмірів композицій та частих змін музичних тем в межах одного треку, стала цікавішою і лірика.
Наприкінці березня група вирушає в короткий, але насичений тур країнами Європи.
Навіть після виходу альбому «Пригорща Зірок» (2010), який в контексті дискографії Drudkh виглядав досить незвично зі стилістичного боку, мало хто міг припустити появу подібного сайд-проекту з ініціативи суворих харків’ян. До того ж, на вокалі зі знаменитим французом Neige (Alcest, Lantlôs, ex-Amesoeurs, ex-Peste Noire etc.), який небезпідставно вважається «іконою» стилю, що найчастіше називають сумішшю post-black metal і shoegaze.
Neige
Хоча після частих порівнянь стилістичних особливостей «Пригорщі Зірок» з Alcest така ідея видається цілком логічною. Заснування Old Silver Key не тільки стало цікавим експериментом, а й дало змогу повернути Drudkh «до витоків» - до його питомого звучання, знайомого слухачам ще з перших альбомів. Майже достеменно відомо, що автором лірики дебютного повноформатника Old Silver Key є сам Роман Саєнко, а переклад цих текстів англійською (яка й звучить в альбомі) здійснив британський поет і меломан Daniel Griffiths.
Як зазначав у своєму анонсі лейбл, музика нового проекту покликана створювати романтичну, ностальгійну, світлу атмосферу усамітнення, споглядання та спогадів. Власне, «Tales Of Wanderings» з його поетичними назвами треків завдяки прозорому звучанню інструментів та ніжному вокалу Neige є саме таким, являючи собою приємне і стильне поєднання шугейзу та пост-року з легким "металевим" відтінком, чимало епізодів якого звучать навіть танцювально (в хорошому розумінні слова). Щоправда, саме через такий саунд і відcутність екстремального вокалу (який нерідко чуємо навіть в музиці Alcest) затятим фанам блеку та інших різновидів екстремального металу тут ловити нічого, тому диск неоднозначно сприймається різними категоріями слухачів. До того ж, дуже незвично чути такий «просвітлений» саунд від учасників Drudkh, адже цей альбом попри певні паралелі з «Пригорщею Зірок» кардинально відрізняється за настроєм і тематикою. Однак той, хто любить музику як таку, знайде в «Tales Of Wanderings» для себе багато цікавого. Одразу помітно, що альбом є вдалим в композиційному плані, тому дуже органічно слухається з самого початку і до кінця, а його музика не виглядає вторинною.
За місяць після релізу альбому французький художник і музикант Fursy Teyssier (знаний насамперед за групою Les Discrets) намалював зворушливий кліп на пісню «Burnt Letters».
Old Silver Key виглядає перспективно, і хочеться вірити, що це лише початок плідної французько-української співпраці.
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора. З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Трекліст :
01. What Once Was and Will Never Happen Again 02. November Nights Insomnia 03. Cold Spring 04. Nineteen Winters Far Away From Home 05. Star Catcher 06. Burnt Letters 07. About Which An Old House Dreams
Old Silver Key Tales Of Wanderings 2011 Season of Mist
Заснований 2005 року Astaroth’ом як сайд-проект, Raventale швидко набрав обертів, зміцнів і вже не перший рік слухається по всьому світі фанами атмосферного симбіозу black і doom metal. 5-й повноформатник, що вийшов минулої осені, не є революційно несхожим на своїх попередників, однак має певні помітні відмінності.
Найперше це своєрідний діалог з митцями минулого – як в текстах, так і в оформленні альбому. Поезія Олександра Блока (після авторської російсько- і англомовної лірики попередніх альбомів) виглядає в контексті цієї музики дуже органічно і є свіжим підходом для Raventale. Проте не все так гладко з картинами Айвазовського та Левітана, дві з яких, хоч і в зовсім інакшій обробці, вже використовувались раніше культовими харків’янами Drudkh в оформленні альбомів «Лебединий Шлях» і «Microcosmos». Тому вибір цих картин при фактично спільній аудиторії слухачів виглядає дещо дивно і надає буклету вторинності.
Незважаючи на цей момент, саунд альбому лишає гарні враження : збережено депресивну атмосферність (яка знайшла особливо вдалу реалізацію в попередньому лонгплеї « After » (2010), і водночас музика проекту збагатилася впливом арт-року, що виразно читається в аранжуваннях (яскравий приклад – гітарне соло в другому треку). Варто зазначити цікавий аспект : традиційний для Raventale філософсько-меланхолійний настрій і світобачення не виглядає романтично-піднесеним навіть попри те, що цій музиці притаманна значна частка урочистості, - альбом, у чіткій відповідності до своєї назви, ставить перед слухачем незручні запитання, образи його тривожні.
Власне через останню обставину під час слухання « Bringer of Heartsore » постійно ловиш себе на думці, що вокал тут міг би бути значно кращим у розумінні відповідності музичному матеріалу, якби тут звучав істеричний крик на кшталт Pensées Nocturnes - замість не завжди розбірливого глухого і низького голосу, що зрідка переходить в мелодекламацію. На фоні переважно середньотемпової музики це становило б цікавий контраст, а враховуючи вокальні традиції доробку Raventale, могло б стати слушним експериментом. Проте, навіть в такому вигляді альбом не розчаровує, ще раз засвідчуючи, що one-man-band – це далеко не завжди апріорі нудна затія, якщо за цю справу береться справжній музикант.
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора. З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Трекліст :
Chapter I: 1. Anything Is Void 2. Twilight... The Vernal Dusk 3. These Days Of Sorrow 4. Breathing The Scent Of Death Chapter II: 5. Prologue: Sailing To Further 6. The Last Afterglow Burned 7. Detachment And Solitude 8. Epilogue: Alone With Heartsore
Raventale Bringer of Heartsore 2011 Solitude Productions
Музичний 2012-й почався з багатьох яскравих релізів. Про ті, які на мою думку є кращими з кращих за перші два місяці, читайте в новому огляді нижче.
TRIARII – Exile (2012)
Три роки очікування нового релізу лідерів європейської martial-сцени і височезний, достоту імперського масштабу рівень альбому «Muse In Arms» (який за ці роки став зразком і класикою стилю неокласичного martial industrial) стали непростим випробуванням для всіх прихильників цього німецького проекту. «Exile» довгий час не мав точної дати виходу, але все ж побачив світ у новорічну ніч. Сюрпризом стала його мала тривалість (7 треків загальною тривалістю півгодини), яка насправді є лаконізмом. «Exile» не притаманна жодна недосказаність, навпаки – цей міні-альбом легко дасть фору багатьом адептам багатослів’я і нагромадження сенсів, подекуди таких модних в сучасній культурі.
Після «Muse In Arms» багатьом здавалося, що ще більш величної, врочистої і глибоко войовничої музики нам від Triarii не почути, проте «Exile», не відходячи від принципів і подачі попереднього альбому, знову дарує піднесений захват всім, хто сповідує традиційні, кшатрійські цінності.
Імперсько-тоталітарний пафос надихає небагатьох у наш час, але слухаючи «Exile», не виникає жодних сумнівів в тому, що ідейно-естетична ретроспектива треків «Emperor of the Sun», «Iron Fields» (як і всього релізу в цілому) скерована насамперед в майбутнє, і вона є викликом і антитезою теперішнім «сутінкам Європи». Власне це, як і талант до написання справжніх вояцьких гімнів («Solemn Vigil»), ще раз засвідчує виняткову цінність проекту Крістіана Ердманна.
=
Alcest - Les Voyages De L'Âme (2012)
Для всіх, хто слідкує за post–rock / post–black metal / shoegaze сценою, Alcest вже не перший рік є центральним явищем. І це цілком виправдано, адже саме з їхнього дебютника почалась широка популяризація цього химерного, меланхолійного й ніжного симбіозу серед меломанів усього світу. Очевидним також є те, що Alcest переживає сьогодні період піднесення : вихід у різних форматах третього лонгплею після гучного успіху «Écailles De Lune» (2010) і масштабний тур Європою та США (що розпочався в лютому) є свідченням того, що Neige і компанія не тільки талановиті музиканти, але і вміють подати свою творчість публіці.
Що більше слухаєш Alcest, тим більш ясним стає усвідомлення того, що по-справжньому полюбити їх новаторську творчість може лиш той, кому близьке меланхолійне світовідчуття, аскетизм у матеріальному і здатність до нефальшивого осмислення свого місця в неосяжному Космосі. А завдяки надзвичайній красі музики всім нефранкофонним слухачам хочеться вчитуватись у тексти зокрема й «Подорожі Душі» (саме так перекладається назва нового альбому).
Справедливо сказати, що «Les Voyages De L'Âme» продовжує і розвиває теми свого попередника, проте безперечно помітними є дві відмінності. Перша з них полягає в тому, що, як красномовно натякає нам обкладинка роботи Fursy Teyssier’а, у новому альбомі Alcest дещо більше світла, хоча такого висновку ми доходимо лише почувши його фінал, - зовсім несхожий на тривожне закінчення «Écailles De Lune». Друга стосується композиції і помітна одразу : в новому альбомі домінують пісенні треки, і нема складних «сюїт у двох частинах». Поза всяким сумнівом, «Les Voyages De L'Âme» - одна з найцікавіших подій поточного року для світу музики.
=
Gamardah Fungus - Nuclear Winter (2012)
«Вся музика на альбомі – водночас ода і погребальна пісня останнім хвилинам яскравих кольорів, днів і годин… цими звуками закінчується день, життя і світ.» Так влучно охарактеризував автор одеського проекту Monocube враження від «Nuclear Winter» – уже четвертого лонгплею дніпропетровської групи Gamargah Fungus.
Обидва її учасники з моменту дебюту формації у 2009 р. не перестають завойовувати душі слухачів новими релізами, досліджуючи загадкові й нерідко похмурі, експериментальні саунд-ландшафти на перетині drone doom і dark ambient.
Новому альбому властиві риси його попередників : медидативний настрій, крізь який пульсує тривога; урочиста атмосфера, від якої часто віє безвихіддю й тихим божевіллям у найкращому розумінні цих слів. Однак традиційно для Gamargah Fungus, нова платівка має оригінальну тематику і звучання, яке робить «Nuclear Winter» в чомусь невловно схожим на класичну музику – до того ж, не в сенсі інструментарію, а з точки зору масштабу задуму і точності виражальних засобів . Мотив ядерної зими розкривається у 5-х треках-візіях, що є найніжнішими і найбільш мінімалістичними в усій творчості Gamargah Fungus. Вдалі акценти, поєднання меланхолійності і драматизму роблять «Nuclear Winter» альбомом, який неможливо обійти увагою. А почути Gamargah Fungus наживо мешканці та гості Києва зможуть 29 квітня в клубі XLIБ – група виступить на одній сцені з легендарною канадською формацією Nadja.
=
Drudkh - Вічний Оберт Колеса(2012)
Уже дев’ятий повноформатний альбом культових харків’ян анонсувався як «повернення до витоків» Drudkh – як у стилістичному, так і в тематичному плані. Якщо перший аспект був досить передбачуваним (для експериментів із постблеком та шугейзом учасники групи торік створили окремий українсько-французький проект Old Silver Key), то тематика Природи і зміни сезонів, до якої Drudkh прямо не звертались уже порівняно довго, стала якоюсь мірою несподіваною для фанів.
Попри те, що альбом з такою концепцією міг стати «повторенням пройденого» у перших двох лонгплеях, «Вічний Оберт Колеса» не схожий на жоден зі своїх попередників, що є ще одним свідченням гросмейстерського рівня групи. Водночас новий альбом має впізнаваний почерк і манеру Drudkh, які неможливо ні з ким переплутати. Його саунд схожий на своєрідну есенцію всього доробку групи + нагадує своїми шаленими бластбітами й агресивною подачею часи раннього Hate Forest. Відчутною особливістю свіжого альбому порівняно з недавніми роботами Drudkh є певне збільшення ролі клавішних в композиціях, що додає їм врочистої атмосфери.
«Вічний Оберт Колеса» постає перед слухачем без пауз між треками, що безперечно є вдалим підходом – це символізує безперервність життя Природи, де все існує у вічному колообігу. Також Drudkh тут вперше використовують власну українську лірику, не запозичену у видатних поетів минулого. Альбом короткий за своїм хронометражем, але надзвичайно сильний. Це саме те, що німці звуть Meisterwerk.
=
Poliça - Give You The Ghost (2012)
Здавалося б, нічого незвичайного на перший погляд у звучанні цього альбому нема : модний вже пару років мінімалістичний різновид поєднання тріп-хопу та інді-року з відчутним впливом танцювальної поп-музики (подекуди навіть з прозорими натяками на r’n’b).
Проте такі вивірені часом прийоми не стають нудними, - ситуацію робить зовсім іншою вокалістка з юним голосом і приємним тембром, якому піддаються різні інтонації. Власне тому не буде перебільшенням сказати, що саме голос робить «погоду» в дебютнику цих перспективних американців.
Та це не означає, що крім нього тут нічого слухати : «другий план», що складається насамперед з різноманітних електронних ефектів та вигадливих партій бас-гітари надійно затягує слухача, якому вже зовсім скоро після натиснення кнопки «play» хочеться підтанцьовувати, підспівуючи цій повітряній музиці.
«Give You The Ghost» однозначно розрахований на широку авдиторію, якій не може не сподобатись те, що в альбомі немає як зайвого, так і прісної передбачуваності – двох рис, що найбільше видають менш обдарованих колег по цеху. В будь-якому разі, цей впевнений дебют не має пройти повз вуха прихильників інді-музики.
=
Hooverphonic - Hooverphonic With Orchestra (2012)
Відома бельгійська група Hooverphonic, що досягла успіхів ще на межі минулого й теперішнього століть і не так давно знову змінила вокалістку, вміє приємно здивувати. Випуск перезаписаних найкращих композицій за участі оркестру став приємним сюрпризом і дає нам можливість не лише освіжити в пам’яті підзабуті хіти, а й по-новому подивитися на творчість цієї команди.
На початку кар’єри Hooverphonic небезпідставно зараховували до когорти тріп-хоп музикантів, проте досить швидко талановиті бельгійці переросли в мультистильову групу, і на сьогодні крім тріп-хопу в їхній музиці відчуваються найрізноманітніші течії, які, втім, можна схематично назвати альтернативною поп-музикою на їх основі.
Композиторський потенціал, яким вони володіють, не перестає вражати слухача по ходу знайомства зі свіжим диском – все дуже фірмово, плавно і водночас чуттєво. Раз по раз ловиш себе на думці, що чимало їхніх пісень було б цікаво переспівати і значно більш відомим музикантам.
Пісні на цьому незвичайному лонгплеї досить різні, але їх, окрім оригінального стилю, об’єднує непідробна ліричність, завдяки якій він залюбки слухається навіть досить далекими від подібної музики персонажами. Рекомендується всім, хто любить провести вечір в компанії непересічного жіночого вокалу і приємних мелодій з помірним нальотом неокласики.
Сьогодні редактор сайту цього видання в листі до мене без пояснення причин відмовився від музичної рубрики :
"музичні огляди на сайті себе не виправдали, ми вимушені від них відмовитися."
Якщо вам, шановні читачі цього блогу, ця рубрика була цікавою, пропоную дати їм про це знати за такою адресою :
Дмитро Крапивенко rubon@tyzhden.ua
P.S. Також не так давно мені стало відомо, що моя коротка рецензія на альбом Semargl - Satanic Pop Metal (2012) не вийшла в одному з останніх номерів журналу. Розширену версію цього матеріалу читайте невдовзі тут.
