Напевно, саме після цього концерту в нас, українців, нарешті з’являться гарні асоціації з виборами. Всі мали нагоду переконатися, що “Мертвий Півень” – одна з кількох справді культових українських груп –
по-справжньому, що називається, “словом і ділом” цінує народну думку про їхню творчість. Як сказав
Місько Барбара у своєму недавньому інтерв´ю для каналу 1+1, цей рік група почала зі звернення до публіки на своєму офіційному сайті, , запропонувавши протягом двох з половиною місяців (починаючи з лютого і майже до концерту 13 квітня) голосувати за будь-які 13 композицій гурту, які, на думку слухача, є найкращими. Таким чином було сформовано альбом “зе бесту”, який записали наживо під час виступу в київському
“Докер Пабі”. Він дістав єдино можливу для такого диску назву –
“Вибраний народом”.
Судячи з відповідей на форумі, визначитися було важко, адже доробок групи досить значний – все ж таки 18 років історії. Улюбленого було явно більше за 13 треків, але водночас це великою мірою дозволило чітко визначити пріоритети. Темпи голосування відразу були не надто великими, але згодом чи то з приходом весни, чи то зі збільшенням згадок про це в інтернеті, картина вподобань постала з усією виразністю.
Результати мають принаймні два цікаві аспекти. По-перше, перемога пісні “Ми помрем не в Парижі” на слова
Наталки Білоцерківець, за яку проголосувало понад 120 відвідувачів сайту (тобто дві третини), була дещо несподіваною як для гурту, так і для багатьох шанувальників. Пісня походить з першого альбому “Ето” (1990), не виконувалася багато років на концертах і була перевидана на компакті лише раз – у збірці “Рок-легенди України” (2003). Можливо, свою немалу роль в такому виборі відіграла повна mp3-дискографія “Мертвого Півня”, що була видана наприкінці 2005 року і на сьогодні є у більшості фанів.
По-друге, висловлені багатьма побоювання, що “Вибраний народом” стане повторенням “Рок-легенд” за змістом, не справдилися. До нового диску ввійшло лише чотири пісні, які були й там.
Багато хто закликав не голосувати за пісні з останнього альбому 2006 року, адже вони й так “свіжі”, а цікаво почути давні пісні, оновлені сучасним складом гурту . Та все ж два перші хіти “Пісень мертвого півня” не уникнули визнання й тут – “And everybody fucks you” та “Without you”.
Звісно, в кожного смак свій, тому немало голосів було віддано за пісні, які відомі не всім; яких не вимагають сотні прихильників на концертах. Принаймні, склалося враження, що потужний гранж-період в історії групи загалу маловідомий і поціновується небагатьма.
Також до альбому потрапили дві чудові пісні про кохання – “Гобелен” та “Поцілунок” (обидві – на слова
Віктора Неборака). Вони вперше з’явилися в альбомі “Міський бог Ерос” (1997), який було записано без Міська Барбари.
Він тоді тривалий час був у США, а вокалістом гурту був один з його засновників –
Любко Футорський.
Кілька пісень були на межі проходження до концерту і відповідно – альбому, але їм так і не вистачило кількох голосів.
Отже, свій
третій live-альбом (дев’ятий за загальним ліком) “Мертвий півень” зіграв, як і було заплановано, 13 квітня. “Докер Паб” був заповнений вщент радісними і співаючими людьми. За оцінкою менеджера гурту
Богдана Логвиненка, там було близько 500 “півнеманів”. Думаю, що насправді трохи менше, але найголовніше, що ніхто не лишився на вулиці, і заклад, так би мовити, витримав. Маю певність, за умови ширшої реклами можна було б зібрати набагато більший майданчик, адже справжній масштаб такої події явно більший за клубний.
До концерту кожен, напевно, міг зустріти немало знайомих і друзів, багато з яких не бачив не один місяць. Особисто я помітив у залі багато поетів-двотисячників, яких добре знаю ще з часів університету. Телевізійна преса була вкрай активною, брала багато інтерв’ю і постійно щось знімала. Під час одного з таких я помітив
Романа Чайку – незмінного і незамінного соло-гітариста “півнів”, одного з засновників гурту, що стояв, поблискуючи своїм знаменитим перснем. Напружене очікування початку тривало півгодини. За цей час в залі, а особливо під сценою, ставало все тісніше. Хто був у цьому закладі, знає, що сцена там розташована за барною стійкою, що дуже ускладнює бачення того, що відбувається на ній, а в цьому разі ще й майже унеможливило танці й слем, які на концертах “Мертвого півня” є органічними. Несмак брутального інтер’єру посилювало й те, що розташовані по боках від сцени величезні екрани весь час транслювали М1 навіть під час виступу групи.
Першим на сцені з’явився Роман Чайка, чаклуючи коло своїх гітарних ефектів. Публіка привітала його оплесками, а незабаром під нестихаючі крики радості вийшла й уся група у власних фірмових футболках. У Ромка та
Джона – з лого “Знову, курва, радіо, телебачення, курва, преса”, у Міська – червона “Old Soldier is very drunk” і так далі. Лише
Юрко Чопик становив у компанії своїх колег стримано-класичний контраст. Місько, привітавшись з публікою, закликав купувати такий небанальний одяг на вході
“за сущі галімі капєйки”, а також нагадав, що кожен охочий, підтримуючи гурт своїми оплесками і вигуками, може таким чином закарбувати свій голос назавжди на майбутньому диску. Хоча і без цього публіка зовсім не мовчала, впізнаючи улюблені композиції з перших нот. Цікаво також те, що звукорежисером на концерті працював
Владислав Малюгін з
“Кому вниз”.“Мертвий Півень” почав давнім ритм-н-блюзом “Річка” (на слова
Юрія Андруховича) з альбому 1993 року, і це стало першою несподіванкою цього вечора. Звучання його стало більш енергійним (завдяки чудовим партіям басу та барабанів) та “густим” (третя гітара
Мар’яна), а вокал Міська, ще раз переконуюсь, з часом набув багатьох притягально-психоделічних рис. І саме під час виконання давніх пісень це можна відчути повною мірою.
Пісню, з якої починається дискографія “Мертвого півня” – “Ето”, Місько співав разом із залом.
Після “Франсуа” Роман Чайка сказав:
“Хочемо вперше подякувати Ірині Білик за таку дебільну пісню”.
фото by lj-user eversummer Прозвучала також і прем´єра – зі спільного проекту з Андруховичем “Кримінальні сонети” – “Про Зиновія Блюма”, яка, як попередив одразу Місько, не містить жодного антисемітизму. Вона нагадала мені панк-шансон покійного Василя Гонтарського (“Вася Клаб”), а також здивувала своїм швидким темпом.
Окремою інтригою було те, кого з відомих українських солісток “півні” запросять заспівати у композиціях, де потрібен жіночий вокал (“Коли ти смієшся...” та “Ми помрем не в Парижі”). Нагадаю, що
Ярка Якуб´як, що довгий час була вокалісткою гурту, тепер мешкає у США і не завжди має змогу приєднатися до виступів давніх друзів. Опитування, що проводилось порталом vydelka.com, запрошувало спробувати відгадати, хто ж це буде, а кому це вдасться – обіцяло ексклюзивний приз від гурту. Варіанти часом були карколомними – від Андруховича з
Морозовим до іноземних монстрів. В результаті на сцену вийшла
Каша Сальцова (фронтвумен
“Крихітки Цахес”), заспівавши порівняно мало, але викликавши хвилю оплесків і шквал емоцій в її фанів.
Двоє дівчат, що вгадали, отримали по футболці, на яких був зображений чистий нотний стан та фраза-цитата
Life is a long song.Одна з них, підтримана публікою, навіть не побоялася її одягнути прямо на сцені, позбувшись верхнього одягу. До речі, сам Місько на цей раз не влаштував традиційного міні-стриптизу, лише Мар’ян зняв футболку, енергійно створюючи звуковий шквал своєю гітарою.
Пісень з останнього альбому було аж чотири – крім уже названих і очікуваних, першою серед тих, що виконувались на біс, зіграли “Old Soldier is very drunk”. Особливо потішив слух “фірмовий” фідбек від Чайки нарпикінці “Without you”. Забійник, відомий в народі як “Брат, піво кончілось!”, Роман грав не на своєму традиційному чорному
Fender Telecaster, а на гітарі специфічної конструкції, звучання якої подібне до акустичної (сайлент-гітара
Yamaha SLG100S). До того ж, кілька куплетів провів на сцені сам з Міськом, і лише згодом додалися всі решта.
Барбара подякував усьому стрибаючому і шаленіючому в залі: “- Не було б вас – не було б нас”. Звісно, ніхто не відпустив улюбленців з першої спроби, і всі швидко повернулися, а Місько зазначив, що “кожен музикант – кокетка”, тому грати останні пісні їм ще приємніше. Завершували піснею “Пес №2” (як і, до речі, концерт 1995 року – перший альбом наживо для команди), де на словах “бо ми святі у своїй любові” Місько недвозначно показував на себе і на шанувальників.
Надзвичайно драйвовий виступ завершився запрошенням усіх до Львова 4 травня на презентацію щойнозаписаного live та студійного диску
“Кримінальні сонети” під час традиційного “Сніданку з Мертвим Півнем”.
