Другий повноформатний лонгплей ансамблю подільського фундаменталу «Пропала Грамота» фани та прихильники гурту чекали менше двох років (вдалий дебютник «Цейво», нагадаю, вийшов у жовтні 2007 р.), проте дорогу «Гонору» від створення до видання не назвеш легкою.
Записано цей диск було ще навесні 2008 р., але свого видавця він знайшов аж зараз. В інтерв’ю для радіопередачі «Український рокенрол» лідер «грамотіїв» Павло Нечитайло відзначив, що недарма таким видавцем став лейбл із суто гоголівською назвою «Taras Bulba Entertainment».
Характерною особливістю виходу цього диску стало те, що український слухач дістав змогу потримати в руках «свіжак» не одразу після його виходу, адже гурт поспішав на тривалі гастролі до Чехії. Але, на щастя, встиг викласти його у повному обсязі для прослуховування на last.fm, і вже після повернення з чеської експедиції, потішив чималою кількістю як сольних концертів, так і активною участю у фестивалях, де можна було почути не лише програму «Гонору», а й зовсім нещодавно створені пісні.
Стилістично другий диск демонструє слухачеві різноманіття тенденцій та напрямків, об’єднаних рисами «фірмового почерку» «Пропалої Грамоти». Багато хто не чекав подібної структури «Гонору», пам’ятаючи багатобарвність «Цейво», однак сама група з цього приводу геть не комплексує, аргументуючи такий підхід тим, що музикантам цікаво творити в різних стилях, а не шліфувати все життя один-єдиний, посилаючись при цьому, наприклад, на багатство та розмаїття подільської природи. Отже, мода на концептуальність не обходить Нечитайла та компанію, що зовсім не заважає (радше якраз навпаки), дарувати слухачу нові, драйвові пісні та щирий, органічний саунд.
Якраз ці ознаки і є визначальними для всіх 11 нових співанок та трьох реміксів, які потрапили до складу «Гонору». Попри те, що сама група не вважає цей диск зразком альтернативної музики, неможливо не помітити в цьому твердженні елемент скромності – насправді музичне полотно «Гонору» сповнене творчих знахідок, нестандартних музичних прийомів і неповторного колориту на найрізноманітніших рівнях. Безперечно, можна говорити лише про те, що гурт не грає тут експериментал чи імпровізаційну музику, однак самобутності «Пропалій Грамоті» не позичати.
Прикметно, що чи не в кожній пісні «Гонору», уважно послухавши, можна помітити поєднання і певних традиційних елементів (насамперед фолкових) із цілком оригінальними, авторськими, які переплітаються настільки елегантно-ненав’язливо, що відразу це можна помітити лише за власним настроєм, що стрімко покращується пропорційно зануренню в альбом. Маємо справу із вигадливим та впевнено зіграним ф’южн, де рівною трапляються елементи реггей, фанку, бі-бопу, софт-року, шугейзу і навіть латиноамериканської фольк-музики, вже не кажучи про питому подільську народну основу таких пісень як «Етнопалм», «Приймак», «Кармалюк».
Далека від монолітності і текстова складова «гонорового» диску. Тут, як і з музичними стилями, гурт виражає себе так, як буде найбільш природно в кожному конкретному разі : маємо і літературну українську; і стилістично дотепний суржик супербойовику «Охраннік» чи найзагадковішого (для невтаємниченого у підтекст слухача) сонгу «Тітан», і давньоукраїнську від Грирогія Сковороди («Лежиш у гробі»), і навіть одного разу російську («С нами Бог»). Всі ці мовні пласти дуже вдало доповнюють відповідний колорит і атмосферу.
Єдине зауваження, що доводилося чути про цей диск від досвідчених колег-музикантів – це якість, власне, його запису та продуманість студійної роботи, які дехто вважає небездоганними. Звісно, йдеться лише про незначні нюанси, яких можна було б уникнути, якби гурт мав змогу попрацювати у студії над «Гонором» дещо довше.
фото з жж-спільноти «Пропалої Грамоти»
Усвідомлюють цей момент і музиканти, наголошуючи на близькості диску до живого звучання, зафіксованому за досить незначний час у студії, що, на мою думку, радше є перевагою, ніж хибою – досить згадати чудовий альбом «Провінційний джаз» гурту Рутенія 1998 року, який було записано під час радіоефіру без подальшої обробки звуку і який досі звучить на диво щиро і невимушено.
Окремо слід сказати про ремікси – їх на альбомі, як ми вже згадували, аж три. Оригінали цих «грамотних» пісень пішли у світ з «Цейво». Якщо ремікси пісень «Чайка» (Федір Хіврич) , «Куди» (Костя Бушинський, барабанщик «Пропалої Грамоти», мультиінструменталіст) належать до царини фолктроніки, ембіенту та world-music в першому разі і накладання суто електронних ефектів на «живе» звучання гурту в другому, то ремікс пісні «Місяць» від групи «Ворождень» цілком відрізняється як від них, так і загалом від всього грайливого стилістичного різнобарв’я «Гонору». Чуємо тут повільний, монотонно-ритуальний, надзвичайно похмуро-загадковий dark wave із сухим, аскетичним звучанням, гнітючо-депресивним бітом та направду конгеніальним для цього жанру вокалом, який цілком може позмагатись із «світлим» оригіналом цієї пісні. Однозначно можна сказати, що це один з найцікавіших треків «Гонору».
У роботі над піснями брали участь також запрошені музиканти, яких зовсім небагато – і, звісно, жодних «зірок», якими заведено в Україні хизуватися. Серед тих, хто долучився - Дмитро Скобєлєв (один з перших реперів Кам’янця-Подільського, бек-вокал у «Титані»), тромбоніст Олександр Чаркін (у «Сові»), а також дівочі бек-вокали Наталі Какаркіної та Юлі Миронової («Охраннік», «Лежиш во гробі»). Окремо слід сказати про участь Марії Микитівни Співак, яка вчила Павла Нечитайла співу та народним пісням ще змалечку. Хоч вона, на превеликий жаль, і не дожила до студійної фіксації альбому, гурт включив фрагменти її домашніх записів до таких треків як «Приймак» і «Кармалюк».
Підсумовуючи сказане, можна певно сказати, що він має всі шанси стати одним з найсильніших релізів року.
Записано цей диск було ще навесні 2008 р., але свого видавця він знайшов аж зараз. В інтерв’ю для радіопередачі «Український рокенрол» лідер «грамотіїв» Павло Нечитайло відзначив, що недарма таким видавцем став лейбл із суто гоголівською назвою «Taras Bulba Entertainment».
Характерною особливістю виходу цього диску стало те, що український слухач дістав змогу потримати в руках «свіжак» не одразу після його виходу, адже гурт поспішав на тривалі гастролі до Чехії. Але, на щастя, встиг викласти його у повному обсязі для прослуховування на last.fm, і вже після повернення з чеської експедиції, потішив чималою кількістю як сольних концертів, так і активною участю у фестивалях, де можна було почути не лише програму «Гонору», а й зовсім нещодавно створені пісні.
Стилістично другий диск демонструє слухачеві різноманіття тенденцій та напрямків, об’єднаних рисами «фірмового почерку» «Пропалої Грамоти». Багато хто не чекав подібної структури «Гонору», пам’ятаючи багатобарвність «Цейво», однак сама група з цього приводу геть не комплексує, аргументуючи такий підхід тим, що музикантам цікаво творити в різних стилях, а не шліфувати все життя один-єдиний, посилаючись при цьому, наприклад, на багатство та розмаїття подільської природи. Отже, мода на концептуальність не обходить Нечитайла та компанію, що зовсім не заважає (радше якраз навпаки), дарувати слухачу нові, драйвові пісні та щирий, органічний саунд.
Якраз ці ознаки і є визначальними для всіх 11 нових співанок та трьох реміксів, які потрапили до складу «Гонору». Попри те, що сама група не вважає цей диск зразком альтернативної музики, неможливо не помітити в цьому твердженні елемент скромності – насправді музичне полотно «Гонору» сповнене творчих знахідок, нестандартних музичних прийомів і неповторного колориту на найрізноманітніших рівнях. Безперечно, можна говорити лише про те, що гурт не грає тут експериментал чи імпровізаційну музику, однак самобутності «Пропалій Грамоті» не позичати.
Прикметно, що чи не в кожній пісні «Гонору», уважно послухавши, можна помітити поєднання і певних традиційних елементів (насамперед фолкових) із цілком оригінальними, авторськими, які переплітаються настільки елегантно-ненав’язливо, що відразу це можна помітити лише за власним настроєм, що стрімко покращується пропорційно зануренню в альбом. Маємо справу із вигадливим та впевнено зіграним ф’южн, де рівною трапляються елементи реггей, фанку, бі-бопу, софт-року, шугейзу і навіть латиноамериканської фольк-музики, вже не кажучи про питому подільську народну основу таких пісень як «Етнопалм», «Приймак», «Кармалюк».
Далека від монолітності і текстова складова «гонорового» диску. Тут, як і з музичними стилями, гурт виражає себе так, як буде найбільш природно в кожному конкретному разі : маємо і літературну українську; і стилістично дотепний суржик супербойовику «Охраннік» чи найзагадковішого (для невтаємниченого у підтекст слухача) сонгу «Тітан», і давньоукраїнську від Грирогія Сковороди («Лежиш у гробі»), і навіть одного разу російську («С нами Бог»). Всі ці мовні пласти дуже вдало доповнюють відповідний колорит і атмосферу.
Єдине зауваження, що доводилося чути про цей диск від досвідчених колег-музикантів – це якість, власне, його запису та продуманість студійної роботи, які дехто вважає небездоганними. Звісно, йдеться лише про незначні нюанси, яких можна було б уникнути, якби гурт мав змогу попрацювати у студії над «Гонором» дещо довше.
Усвідомлюють цей момент і музиканти, наголошуючи на близькості диску до живого звучання, зафіксованому за досить незначний час у студії, що, на мою думку, радше є перевагою, ніж хибою – досить згадати чудовий альбом «Провінційний джаз» гурту Рутенія 1998 року, який було записано під час радіоефіру без подальшої обробки звуку і який досі звучить на диво щиро і невимушено.
Окремо слід сказати про ремікси – їх на альбомі, як ми вже згадували, аж три. Оригінали цих «грамотних» пісень пішли у світ з «Цейво». Якщо ремікси пісень «Чайка» (Федір Хіврич) , «Куди» (Костя Бушинський, барабанщик «Пропалої Грамоти», мультиінструменталіст) належать до царини фолктроніки, ембіенту та world-music в першому разі і накладання суто електронних ефектів на «живе» звучання гурту в другому, то ремікс пісні «Місяць» від групи «Ворождень» цілком відрізняється як від них, так і загалом від всього грайливого стилістичного різнобарв’я «Гонору». Чуємо тут повільний, монотонно-ритуальний, надзвичайно похмуро-загадковий dark wave із сухим, аскетичним звучанням, гнітючо-депресивним бітом та направду конгеніальним для цього жанру вокалом, який цілком може позмагатись із «світлим» оригіналом цієї пісні. Однозначно можна сказати, що це один з найцікавіших треків «Гонору».
У роботі над піснями брали участь також запрошені музиканти, яких зовсім небагато – і, звісно, жодних «зірок», якими заведено в Україні хизуватися. Серед тих, хто долучився - Дмитро Скобєлєв (один з перших реперів Кам’янця-Подільського, бек-вокал у «Титані»), тромбоніст Олександр Чаркін (у «Сові»), а також дівочі бек-вокали Наталі Какаркіної та Юлі Миронової («Охраннік», «Лежиш во гробі»). Окремо слід сказати про участь Марії Микитівни Співак, яка вчила Павла Нечитайла співу та народним пісням ще змалечку. Хоч вона, на превеликий жаль, і не дожила до студійної фіксації альбому, гурт включив фрагменти її домашніх записів до таких треків як «Приймак» і «Кармалюк».
Підсумовуючи сказане, можна певно сказати, що він має всі шанси стати одним з найсильніших релізів року.
(с) Максим Солодовник, серпень 2009
публікація: журнал Культреванш, #1, листопад 2009, с.27-29,
http://www.kultrevansh.com/
публікація: журнал Культреванш, #1, листопад 2009, с.27-29,
http://www.kultrevansh.com/
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар