четвер, 17 березня 2011 р.

Drudkh – Microcosmos [2009]

Цю рецензію було написано ще у травні 2010 року, але через певні організаційно-технічні проблеми публікую її лиш зараз. Попри цей момент, вона не втратила своєї актуальності.

Юліус Евола ще у 60-роках минулого століття в одній зі своїх найвідоміших книжок («Осідлати тигра») загалом оцінював стан сучасного мистецтва (маючи на увазі насамперед модерн) як цілковиту деградацію – порівняно з мистецтвом традиційних часів. А найважливішою ознакою такого стану, який він розглядав як логічну складову загальноєвропейського цивілізаційного занепаду, вважав «тенденцію до відображення так званих «душевних переживань», які є характерним вираженням жіночої ментальності, яка не бажає знати нічого про рівень, на якому діють великі історичні та політичні сили, і через свою хворобливу чутливість (…) намагається знайти прихисток у світі приватного суб’єктивного життя художника, визнаючи цінність лише за тим, що може бути цікавим з естетичної та психологічної точок зору.»

Звісно, якщо говорити як про теперішній музичний мейнстрім у найширшому розумінні терміна, так і про великою мірою фальшиву «альтернативу», то ця заувага з роками стала лише більш актуальною та слушною - сьогодні у цьому нескладно переконатись. Однак так само очевидною є наявність приємних винятків з цієї закономірності, які вказують нам на те, що теза барона Еволи, проте, не має абсолютної слушності.

Про один з цих винятків якраз і йдеться наразі. Вихід нового повноформатного альбому однієї з найбільш помітних і, на думку багатьох, найкращої в українському black metal групи Drudkh (із незмінним Романом Саєнком на чолі неї) наприкінці 2009 року став значною подією для слухачів, що цінують силу справжньої музики.

Альбом «Microcosmos» - потужний і практично бездоганний реліз одразу з кількох точок зору. Найперше, на що звертаєш увагу – це абсолютно вражаючий, суперпрофесійний саунд цього диску - навіть як для «Drudkh» з їхньою повсякчас якісною студійною роботою. Якщо поглянути на цей аспект ретроспективно, у контексті дискографії групи, то слід відзначити баланс у саунді «Microcosmos» атмосферної складової (яка так тішить, скажімо, у ранньому альбомі «Autumn Aurora» [2004]) та відмінної енергії рифів і ритмічних структур, які багато де у новому альбомі чітко вказують на свою чітку спорідненість з прогресив-блеком. З цієї точки зору «Microcosmos» можна назвати однозначно вдалою роботою та новим словом в еволюції стилю групи, який міниться то атмосферністю ранніх альбомів групи, то відчайдушною надривністю дисків «Лебединий Шлях» [2005] чи «Кров у наших криницях» [2006], то акустичною стриманістю «Пісень скорботи і самітності» [2006] і т.ін. І в усьому цьому різноманітті почерк «Drudkh» завжди є впізнаваним.

Тематика і настрій альбому «Microcosmos» цілком відповідають його назві і завдячують цим чотирьом поезіям більш чи менш відомих сьогодні великих українських поетів (Івана Франка, Олега Ольжича, Богдана Рубчака, Олега Зуєвського). Такий вибір текстів виглядає як естетична опозиція до частого серед багатьох black metal-проектів текстів низького рівня, які нерідко пишуться самими музикантами, для яких така творчість не є органічною, що видно і з «шаблонів жанру», і з елементарного браку фантазії, які бачимо в таких «саморобних» текстах. Водночас це засвідчує високий світоглядний рівень Drudkh та особисто Романа Саєнка, адже сучасні українські музиканти, що надихаються вітчизняною класичною та й навіть модерною поетичною спадщиною – явище настільки ж рідкісне, як і відрадне. І для різноманітної екстремальної музики у цій спадщині – майже незвідана, невідкрита досі глибина, про яку багато хто не підозрює. Наочним свідченням цієї тези є, приміром, надзвичайної краси альбоми Drudkh на вірші Тараса Шевченка та Олега Ольжича («Лебединий Шлях» [2005] та «Відчуженість» [2007] відповідно), окремі їхні пісні на вірші Ліни Костенко, Олександра Олеся, Юрія Клена ( «Кров у наших криницях» [2006] ) – і , як бачимо, ця прекрасна тенденція триває.

Тексти українських поетів-класиків у поєднанні з унікальним оформленням альбомів, в якому використані картини знаних художників минулого, виглядає тим більше привабливо як дієва історико-мистецька тяглість, що поєднує різні часові площини і актуалізує нашу класику, що набуває у цьому контексті оновленого і нерідко дивовижно іманетного звучання – приміром, як це відбувається із бунтівним козацьким духом Шевченкової поезії.

Повертаючись до атмосфери альбому «Microcosmos», не можна не помітити, що її виразною домінантою є почуття меланхолійного-сумовитого спектру, а провідними тематичними модусами його поезій – безжальний час та хід життя, побачені саме з трагічного «мікрокосмосу» душі поета, що відчуває подібні явища завжди безпомилково виразно та об’ємно. І невелика кількість текстів ув альбомі зовсім не заважає йому бути вражаюче багатим як з боку тропів (поетичних засобів виразності), так і з боку ідейно-тематичної глибини – перо майстрів вкотре засвідчує свою ефективність та культурне значення.

Структура треклісту альбому «Microcosmos» також дуже цікава : короткі «фолк-ембіентні» вступний та завершальний треки (запозичені уривки з українського фільму «Атентат», композитор Володимир Гронський), що звуться «Минулі дні» та «Вдовина скорбота», з чотирма оригінальними black metal-композиціями між ними. Подібне рішення теж є однозначно вдалим, воно дає альбому додатковий шарм і підкреслює цілісність його концепції.

Помітною ознакою нового диску є відмінні від попередніх принципи зведення музичного матеріалу, що виражається насамперед у більш виразному акценті на ритм-секції, ніж це було досі, яка тут розвивається переважно у середньотемповому як для такої музики руслі, і в специфічному звучанні вокалу, який попри навіть більшу ніж дотепер експресивність, більш «занурений» в інструментальні «полотна», а відповідно майже не піддається однозначному розумінню на слух без паралельного читання текстів. Це, втім, не становить проблеми в епоху інтернету, не кажучи вже про власників оригінальних дисків з буклетом. Назване - ознаки зазначеного тут вище балансу атмосферності та ритмічності. Ці риси відрізняють «Microcosmos» від альбому «Лебединий Шлях» з його виразним і ядучим вокалом (який цілком суголосний трагічній соціально-історичній тематиці) і загальною брутальністю подачі.

Не знаю, що сказав би видатний мислитель-традиціоналіст барон Евола про «Microcosmos», якби був зараз серед нас, але жодної індивідуалістичної інфантильності у месиджі цієї музики не відчутно – лише різнобічний екзистенційний біль, приголомшуюче майстерно спроектований на слухача засобами музики та поезії. А Drudkh, що досі більш відомий за кордоном, ніж в Україні (де ще не видано жоден з альбомів групи) безперечно, знову вдалося зробити диск, що посідає гідне місце в історії української музики, перевершуючи водночас абсолютну більшість її теперішніх зразків. Залишається сподіватись, що серед музичних проектів Романа Саєнка Drudkh залишатиметься основним і надалі, адже він того вартий.


© Максим Солодовник, травень 2010

Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com

Немає коментарів:

Дописати коментар