Група Drudkh, культова для слухачів як в Україні, так і в багатьох країнах світу, є унікальним явищем як в усій українській музиці загалом, так і в контексті харківського блек металу. Почувши про котрийсь її новий реліз, можна, геть не вагаючись, замовляти його собі на матеріальному носії – CD чи вінілі, адже рідкісна розкіш полягає в тому, що Drudkh – це завжди найвищий рівень, який щоразу, починаючи з другого свого альбому-шедевру «Autumn Aurora» (2004), перевершує всі сподівання. Попри немасовий статус такої музики в сучасному, багато в чому ганебно здеградованому, суспільстві, попит на їхні альбоми серед тих, хто розуміється на справжньому мистецтві, достоту нестримний – вони видаються і перевидаються на авторитетному Season of Mist, незважаючи на відомий всім сьогоднішній занепад прибутковості рекордингової галузі, не кажучи вже про неміряне поле інтернет-слухачів.
Для унікального стильового почерку групи, в якому є і натурфілософія перших двох альбомів («Forgotten Legends» (2003), «Autumn Aurora» (2004) ), і абсолютно відчайдушна атмосфера альбомів «Лебединий Шлях» (2005), «Кров у наших криницях» (2006), «Відчуженість» (2007), злютована з лірикою українських поетів-класиків ; і навіть мінімалістично-акустичний, багато в чому фолковий альбом «Пісні скорботи і самітності» (2006), минулорічний диск «Microcosmos» став своєрідним синтезом відомих та нових для Drudkh елементів - із традиційно вражаючим результатом.
І от, менш ніж через рік по виході «Microcosmos», у вересні 2010 року з’являється на світ «Пригорща зірок / Handful of Stars», а за місяць до цього офіційного релізу альбом ще й просочується у непоганій якості в інтернет – щоправда, спершу без бонусного EP. Такий витік інформації лише підігрів інтерес до нового диску, адже після його прослуховування не лишалося жодного сумніву в тому, що він – своєрідна революція для саунду Drudkh.
Записана навесні 2009 року, «Пригорща зірок» справді дуже несхожа на своїх попередників, незважаючи на те, що кожен альбом цієї групи має своє виразне обличчя. В новому альбомі подекуди трапляються окремі композиційні елементи, що можуть нагадати «Microcosmos», але вони не впливають на загальну картину, яка чітко засвідчує суттєвий відхід Drudkh від блекового звучання та виразну інтерференцію цього оновленого стилю групи з рисами пост-металу і шугейз-думу. Особливо важливо зазначити, що названі зміни жодним чином не вплинули на вокальну манеру, властиву Drudkh і на загальну продуману складність композицій. Вокал, традиційно колосально далекий від «чистого», у новому контексті, позбавленому щільного гітарного шквалу, звучить настільки несподівано виразно і розбірливо, як ніколи досі. Сміливі експерименти на цьому не закінчуються – гітарний саунд, зазнавши серйозних змін, часто підкидає тут справжні несподіванки для давніх слухачів, які при цьому органічно вписуються в оновлене звучання. Приміром, гітарний мотив у середині «Ореолу з сутінок» зробив би честь навіть монстрам гранджу.
Важливими особливостями нового альбому, що одразу звертають на себе увагу, є його переважно розмірений темп і цілковита відсутність будь-яких фолкових елементів – як на рівні семплів-запозичень, так і в самих композиціях. Intro («Холодні краєвиди») та Outro («Слухаючи тишу») цього разу є вкрай мінімалістичними і короткими творами, без яких, однак, складно, уявити «Пригорщу зірок» - альбом, традиційно для Drudkh, написаний вкрай цілісно, і який відповідно найкраще слухати від початку до кінця. Уважне слухання цей диск сповна віддячує, занурюючи до своєї системи образів і надовго відбиваючи охоту слухати когось іще.
Так само незвичний, як і оновлене звучання, дизайн цього альбому, автором якого, як і малюнків у ньому, є художник Fursy Teyssier, який працював, наприклад, над оформленням дисків тих же Alcest, з якими так часто тепер порівнюють «Пригорщу зірок». Містично-фентезійний характер оформлення, звісно, є симпатичним і цікавим, проте дуже несподіваним в контексті Drudkh, які досі, як знаємо, завжди надавали перевагу фотографіям української природи та картинам класичних художників. Наскільки він відповідає настрою та тематиці альбому, також можна небезпідставно сперечатись, але сама по собі професійність поза сумнівом.
Композиція нового альбому є дуже стрункою : чотири досить епічні треки в обрамленні зі згаданих аскетичних Intro та Outro. Авторів лірики цього разу всього два : Олекса Стефанович та Святослав Гординський – обидва маловідомі в сучасній Україні, практично не перевидані та не досліджені через постколоніальні чинники та українську лінь, обидва з суворого XX століття, обидва – постаті великого масштабу та значення.
Поезія «Пригорщі зірок», написана в інтервалі 1923-1943 рр., вочевидь дібрана з гарним смаком та розумінням задуму альбому, попри «подвійне» авторство, становить ідейно-тематичну та стилістичну єдність. Їхній монументально-епічний і водночас лаконічний, класичний стиль та тематична домінанта непримиренної боротьби нагадують нам специфіку творчості самого Олега Ольжича – їхнього сучасника та однодумця, в поезіях якого не знайдемо ні сентиментальності, ні нарікань, яких було аж забагато в українській літературі доби романтизму. Кредо цього, «зовсім іншого» (за визначенням Євгена Маланюка), нового – в ментальному і в творчому сенсі - покоління вдало сформулював у своєму вірші «Ольжич» сам спостережливий Олекса Стефанович :
Багато він був більш,
ніж сірий і камінний його вірш.
Не тільки бо вознесла на прапорі,
а й в серці йому випекла мета
ту заповідь, що кликала все д’горі :
«Одвага. Непохитність. Чистота.»
Не можемо, однак, не згадати про єдину ваду свіжого альбому – в кількох місцях вокал трохи переінакшує оригінал поетичного тексту, ви це зрозумієте, послухавши альбом та порівнявши почуте з текстами в його буклеті. Шкода, що ці помилки з якихось причнин не виявили на стадії запису і лишили невиправленими.
Новий альбом вийшов одночасно з бонусним ЕР Slavonic Chronicles, який містить дві кавер-версії (груп Sacreligium та Master’s Hammer), що саме по собі є сенсацією, бо досі Drudkh ніколи не видавали каверів, до того ж другий з них має польський текст, а в стильовому сенсі вони є своєрідним букетом рис різних альбомів групи, який, однак, далекий від строкатості і справляє солідне враження. Кавер на пісню культових для польського блеку «Sacreligium» звучить взагалі значно потужніше за оригінал – як за якістю запису, так і суто в композиторському сенсі.
«Пригорща зірок / Handful of Stars» - великий здобуток і водночас колосальна інтрига в плані непередбачуваності стильового розвитку групи, джерело великої естетичної втіхи, що впливає і на думки, і на емоції. Звісно, хочеться, щоб він лишався окремішнім експериментом, не переростаючи в новий магістральний напрям їхньої музики, адже Drudkh завжди вміють уникати самоповторів.
Для унікального стильового почерку групи, в якому є і натурфілософія перших двох альбомів («Forgotten Legends» (2003), «Autumn Aurora» (2004) ), і абсолютно відчайдушна атмосфера альбомів «Лебединий Шлях» (2005), «Кров у наших криницях» (2006), «Відчуженість» (2007), злютована з лірикою українських поетів-класиків ; і навіть мінімалістично-акустичний, багато в чому фолковий альбом «Пісні скорботи і самітності» (2006), минулорічний диск «Microcosmos» став своєрідним синтезом відомих та нових для Drudkh елементів - із традиційно вражаючим результатом.
І от, менш ніж через рік по виході «Microcosmos», у вересні 2010 року з’являється на світ «Пригорща зірок / Handful of Stars», а за місяць до цього офіційного релізу альбом ще й просочується у непоганій якості в інтернет – щоправда, спершу без бонусного EP. Такий витік інформації лише підігрів інтерес до нового диску, адже після його прослуховування не лишалося жодного сумніву в тому, що він – своєрідна революція для саунду Drudkh.
Записана навесні 2009 року, «Пригорща зірок» справді дуже несхожа на своїх попередників, незважаючи на те, що кожен альбом цієї групи має своє виразне обличчя. В новому альбомі подекуди трапляються окремі композиційні елементи, що можуть нагадати «Microcosmos», але вони не впливають на загальну картину, яка чітко засвідчує суттєвий відхід Drudkh від блекового звучання та виразну інтерференцію цього оновленого стилю групи з рисами пост-металу і шугейз-думу. Особливо важливо зазначити, що названі зміни жодним чином не вплинули на вокальну манеру, властиву Drudkh і на загальну продуману складність композицій. Вокал, традиційно колосально далекий від «чистого», у новому контексті, позбавленому щільного гітарного шквалу, звучить настільки несподівано виразно і розбірливо, як ніколи досі. Сміливі експерименти на цьому не закінчуються – гітарний саунд, зазнавши серйозних змін, часто підкидає тут справжні несподіванки для давніх слухачів, які при цьому органічно вписуються в оновлене звучання. Приміром, гітарний мотив у середині «Ореолу з сутінок» зробив би честь навіть монстрам гранджу.
Важливими особливостями нового альбому, що одразу звертають на себе увагу, є його переважно розмірений темп і цілковита відсутність будь-яких фолкових елементів – як на рівні семплів-запозичень, так і в самих композиціях. Intro («Холодні краєвиди») та Outro («Слухаючи тишу») цього разу є вкрай мінімалістичними і короткими творами, без яких, однак, складно, уявити «Пригорщу зірок» - альбом, традиційно для Drudkh, написаний вкрай цілісно, і який відповідно найкраще слухати від початку до кінця. Уважне слухання цей диск сповна віддячує, занурюючи до своєї системи образів і надовго відбиваючи охоту слухати когось іще.
Так само незвичний, як і оновлене звучання, дизайн цього альбому, автором якого, як і малюнків у ньому, є художник Fursy Teyssier, який працював, наприклад, над оформленням дисків тих же Alcest, з якими так часто тепер порівнюють «Пригорщу зірок». Містично-фентезійний характер оформлення, звісно, є симпатичним і цікавим, проте дуже несподіваним в контексті Drudkh, які досі, як знаємо, завжди надавали перевагу фотографіям української природи та картинам класичних художників. Наскільки він відповідає настрою та тематиці альбому, також можна небезпідставно сперечатись, але сама по собі професійність поза сумнівом.
Композиція нового альбому є дуже стрункою : чотири досить епічні треки в обрамленні зі згаданих аскетичних Intro та Outro. Авторів лірики цього разу всього два : Олекса Стефанович та Святослав Гординський – обидва маловідомі в сучасній Україні, практично не перевидані та не досліджені через постколоніальні чинники та українську лінь, обидва з суворого XX століття, обидва – постаті великого масштабу та значення.
Поезія «Пригорщі зірок», написана в інтервалі 1923-1943 рр., вочевидь дібрана з гарним смаком та розумінням задуму альбому, попри «подвійне» авторство, становить ідейно-тематичну та стилістичну єдність. Їхній монументально-епічний і водночас лаконічний, класичний стиль та тематична домінанта непримиренної боротьби нагадують нам специфіку творчості самого Олега Ольжича – їхнього сучасника та однодумця, в поезіях якого не знайдемо ні сентиментальності, ні нарікань, яких було аж забагато в українській літературі доби романтизму. Кредо цього, «зовсім іншого» (за визначенням Євгена Маланюка), нового – в ментальному і в творчому сенсі - покоління вдало сформулював у своєму вірші «Ольжич» сам спостережливий Олекса Стефанович :
Багато він був більш,
ніж сірий і камінний його вірш.
Не тільки бо вознесла на прапорі,
а й в серці йому випекла мета
ту заповідь, що кликала все д’горі :
«Одвага. Непохитність. Чистота.»
Не можемо, однак, не згадати про єдину ваду свіжого альбому – в кількох місцях вокал трохи переінакшує оригінал поетичного тексту, ви це зрозумієте, послухавши альбом та порівнявши почуте з текстами в його буклеті. Шкода, що ці помилки з якихось причнин не виявили на стадії запису і лишили невиправленими.
Новий альбом вийшов одночасно з бонусним ЕР Slavonic Chronicles, який містить дві кавер-версії (груп Sacreligium та Master’s Hammer), що саме по собі є сенсацією, бо досі Drudkh ніколи не видавали каверів, до того ж другий з них має польський текст, а в стильовому сенсі вони є своєрідним букетом рис різних альбомів групи, який, однак, далекий від строкатості і справляє солідне враження. Кавер на пісню культових для польського блеку «Sacreligium» звучить взагалі значно потужніше за оригінал – як за якістю запису, так і суто в композиторському сенсі.
«Пригорща зірок / Handful of Stars» - великий здобуток і водночас колосальна інтрига в плані непередбачуваності стильового розвитку групи, джерело великої естетичної втіхи, що впливає і на думки, і на емоції. Звісно, хочеться, щоб він лишався окремішнім експериментом, не переростаючи в новий магістральний напрям їхньої музики, адже Drudkh завжди вміють уникати самоповторів.
© Максим Солодовник, листопад 2010
Публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
