Слухаючи цей випущений в другій половині грудня лонгплей, пригадалося як співали свого часу вінничани Очеретяний Кіт в одному зі своїх найкращих треків, звертаючись до меланхолії : "лиши мені мелодію і хлопців на гітарах". Фішка в тому, що в безсоромно молодої київської групи On The Wane (яка зовсім нещодавно відзначила перший рік спільної творчості), крім мелодій і хлопців на гітарах, є ще чимало такого, що вже зараз дозволяє говорити про унікальний характер їхнього творчого почерку на українській сцені. Наприклад, у них юна, але водночас дуже чітка і драйвова, дівоча ритм-секція (факт не унікальний, але і не масовий і в кожному разі дуже приємний), несподівано стильний та зрілий саунд і непересічні тексти. Було б дивно, якби я оминув увагою альбом з такими параметрами, але це той випадок, коли він і не думає покидати мій плеєр (а буває це не так часто). Те, що називають персональним обрієм сподівань, було в цьому випадку перевершено з перших хвилин.
[фото з офіційного сайту групи]
На відміну від деяких груп старших генерацій, які роками примудряються дрейфувати у непевних стилістичних межах, виглядаючи в результаті дуже посередньо, On The Wane, як бачимо, мають цілком зрозуміло окреслені естетичні орієнтири : шугейз, пост-панк, нойз-рок і альтернатива, змішані приблизно в рівних пропорціях. Власне, їх уже дехто називає українськими Sonic Youth (значний вплив яких на музику On The Wane не стали б, гадаю, заперечувати навіть її автори), але в цьому випадку ми маємо справу не з плагіатом, а з талановитим і творчим засвоєнням імпульсу від своїх видатних попередників. Мені здається, що Кім Ґордон з її колишніми колегами, попри весь їх багаторічний стаж, також цікаво провели б час, якби раптом зацінили альбом "DRY".
Музика On The Wane зачаровує одразу, проте не тільки завдяки красивим, багатошаровим, шумним гітарним структурам (яких тут вдосталь), - багато в чому це заслуга текстів басистки-вокалістки Дарини, якими слухачеві в жодному разі не варто легковажити. Хоча тексти в цій групі пишуть потроху всі, на альбомі переважає її лірика.
Увагу сповна винагороджує лаконічна і влучна образність та широке поле естетичних та емоційних асоціацій, які викликають треки цієї платівки, - і саме наявність і простір останнього для мене завжди означала межу між просто хорошим альбомом і тим, до якого хочеться повертатись. Важливо також зазначити, що при цьому на альбомі голос Дарини ми чуємо тільки в треках «Sweet girl», «Noise Ceremony» та наполовину в «Louder», а в усіх інших співає юна барабанщиця On The Wane – Анна Ляшок, і це приємна несподіванка для тих, хто звик до стандартного розподілу ролей в групах.
Увагу сповна винагороджує лаконічна і влучна образність та широке поле естетичних та емоційних асоціацій, які викликають треки цієї платівки, - і саме наявність і простір останнього для мене завжди означала межу між просто хорошим альбомом і тим, до якого хочеться повертатись. Важливо також зазначити, що при цьому на альбомі голос Дарини ми чуємо тільки в треках «Sweet girl», «Noise Ceremony» та наполовину в «Louder», а в усіх інших співає юна барабанщиця On The Wane – Анна Ляшок, і це приємна несподіванка для тих, хто звик до стандартного розподілу ролей в групах.
Тематично усі ці пісні, звісно ж, про любов, проте ні разу не сопливу. Але про це - нижче. Всі – та не всі. Звертає на себе окрему увагу гротескно-іронічна «Love Thy Neighbour», перші рядки якої («When you hear someone is knocking in your door you'd better / Load up your guns and prepare a blade») нагадують мені, що один такий «сусід» вже не те що на порозі, а на подвір’ї (як і те, як із ним боротись). Тема війни ще перед цим виникає в треку «Phoenix» («No one was born to be a warrior /But phoenix burns again in a frontline fire»), хоча для мене це пісня насамперед про відданість і непопсову близькість, а ще в якійсь мірі – про страх, зі згадки про який вона починається. Реальний екзистенційний мікс, який є непідробною знахідкою. Також у цьому хіті ви можете почути, як голос Анни може бути спокусливим навіть тоді, коли просто дає відлік від 1 до 7.
Як уже певним чином відзначалося вище, кожен з текстів цього альбому є влучним і вдалим, мені подобається те, як їм кількома штрихами вдається змалювати цілі ситуації, що разом із напористою і водночас м’якою вокальною манерою є запорукою «западання» слухача на музику On The Wane. Пам’ять така річ, якій властиво особливо зважати на перше і останнє, тому настрій, який залишає по собі цей лонгплей, найкраще можна описати цитатою з першого та дев’ятого треків : «Swim as deep as you can as you wish / Cause love is the only thing you loose».
Якщо потрібно було б описати альбом «DRY» одним найбільш влучним словом, то я б назвав слово «діалог» (і в цьому сенсі це дуже інтимна музика). Те, як у ньому звучать звертання і питання, імпліцитно спонукає нас відчути, що відповідь – це якраз те, що є завданням для уяви того, хто слухає.
Фіналом «DRY» є кавер на один з моїх найулюбленіших треків Joy Division – «Ceremony», яка в цьому випадку зветься «Noise Ceremony», і це рішення мені здається також дуже підходящим і органічним, що б там хто не говорив про моду на постпанк-рівайвл.
Підсумовуючи все сказане, можу впевнено заявити, що мені давно вже не доводилося стикатися з таким впевненим і по-хорошому нарваним дебютним альбомом представників української альтернативної сцени, і відкриття це вкрай приємне. Впевнений, ми незабаром почуємо про них знов.
© Максим Cолодовник
Публікація: www.rock.kiev.ua
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Передруки матеріалів цього блогу можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Передруки матеріалів цього блогу можливі виключно з письмової згоди автора.
