З перших треків цього диску досвідченому слухачеві стає зрозуміло, що «Голос Сталі» - то багато в чому нова сторінка творчості харківських авторитетів блек-металу. Окрім традиційних для їхньої музики останніх кількох років симфонічного звучання з фолковими елементами, рідновірської тематики та світосприйняття, «Голос Сталі» демонструє нам помітну інтерференцію блек-металу означеного штибу з прогресивом та арт-роком. Хоча особливо виразно цю тенденцію чути в аранжуваннях клавішних, вона, безперечно, впливає і на загальну структуру композицій.
Цей процес однозначно пішов на користь альбому – він справді різноманітний, небанальний і цікавий. Більше того, цю музику цікаво слухати навіть тоді, коли текст пісні до неї «не дотягує». На жаль, абстрагуватись від текстових особливостей доводиться тут не раз : у пісні «Шляхом Сонця» маємо дієслівні рими, що є моветоном для гарного поетичного тексту, а пісня «Україна» за всієї своєї щирості таки дещо затягнута за часом, її приспів встигає набриднути. В такі моменти краще звертати більшу увагу на інструментальну частину альбому. Звісно, це зовсім не означає, що тексти позбавлені поетичних знахідок – чого вартий хоча б перший рядок в альбомі : «Співала нам сталь / про війну, про печаль…»
Одразу помітною також є особливість, яку можна назвати однією з сильних сторін альбому: усі інструменти тут чути реально рівномірно, жоден з них відчутно не акцентується, відповідно маємо водночас «густе» та гармонійне звучання, яке відповідає переважно баладному жанру пісень «Голосу Сталі». Екстремальне, потужне звучання інструментів становить необхідний до цього явища контраст – звукорежисерська робота близька до досконалості.
Попри те, що альбом складається всього з семи пісень та одного інструментального інтро (де можна почути трембіту), його тривалість є значно більшою за одну годину, адже пісні втілено справді епічно – група тут нікуди не поспішає, хоч і звучить подекуди швидкісно. Однойменний до назви альбому другий трек – безперечний хіт і одна з найкращих пісень групи.
Окремо варто сказати про буклет. Попри певну еклектичність, що проглядає з його сторінок, головні візуальні теми добре прочитуються, і єдиною його суттєвою вадою можна назвати те, що між зрозумілістю та естетичністю шрифтів група обрала естетику. Дрібні руноподібні літери там дуже складно розібрати, і якщо з назвами треків усе зрозуміло, то з прочитанням нових для слухача текстів раз по раз виникають пробуксовки.
Великою і приємною несподіванкою є майже суцільна україномовність текстів нового альбому – в ньому лише одна пісня російською, що є однозначним свідченням прогресу групи, адже українська група має співати насамперед українською мовою, та ще й така національно свідома, як сучасна Nokturnal Mortum. Хочеться сподіватись, що ця тенденція стане для них доброю традицією і Nokturnal Mortum здобуватиме нових прихильників як в Україні, так і за кордоном.
Цей процес однозначно пішов на користь альбому – він справді різноманітний, небанальний і цікавий. Більше того, цю музику цікаво слухати навіть тоді, коли текст пісні до неї «не дотягує». На жаль, абстрагуватись від текстових особливостей доводиться тут не раз : у пісні «Шляхом Сонця» маємо дієслівні рими, що є моветоном для гарного поетичного тексту, а пісня «Україна» за всієї своєї щирості таки дещо затягнута за часом, її приспів встигає набриднути. В такі моменти краще звертати більшу увагу на інструментальну частину альбому. Звісно, це зовсім не означає, що тексти позбавлені поетичних знахідок – чого вартий хоча б перший рядок в альбомі : «Співала нам сталь / про війну, про печаль…»
Одразу помітною також є особливість, яку можна назвати однією з сильних сторін альбому: усі інструменти тут чути реально рівномірно, жоден з них відчутно не акцентується, відповідно маємо водночас «густе» та гармонійне звучання, яке відповідає переважно баладному жанру пісень «Голосу Сталі». Екстремальне, потужне звучання інструментів становить необхідний до цього явища контраст – звукорежисерська робота близька до досконалості.
Попри те, що альбом складається всього з семи пісень та одного інструментального інтро (де можна почути трембіту), його тривалість є значно більшою за одну годину, адже пісні втілено справді епічно – група тут нікуди не поспішає, хоч і звучить подекуди швидкісно. Однойменний до назви альбому другий трек – безперечний хіт і одна з найкращих пісень групи.
Окремо варто сказати про буклет. Попри певну еклектичність, що проглядає з його сторінок, головні візуальні теми добре прочитуються, і єдиною його суттєвою вадою можна назвати те, що між зрозумілістю та естетичністю шрифтів група обрала естетику. Дрібні руноподібні літери там дуже складно розібрати, і якщо з назвами треків усе зрозуміло, то з прочитанням нових для слухача текстів раз по раз виникають пробуксовки.
Великою і приємною несподіванкою є майже суцільна україномовність текстів нового альбому – в ньому лише одна пісня російською, що є однозначним свідченням прогресу групи, адже українська група має співати насамперед українською мовою, та ще й така національно свідома, як сучасна Nokturnal Mortum. Хочеться сподіватись, що ця тенденція стане для них доброю традицією і Nokturnal Mortum здобуватиме нових прихильників як в Україні, так і за кордоном.
© Максим Солодовник, жовтень 2010
публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail:
gycel86(равлик)gmail.com
публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань передруків та співпраці звертатись на e-mail:
gycel86(равлик)gmail.com
