Як не напружуй пам’ять, - а великої кількості українських груп, окремих музикантів чи проектів, що творять у стилі індустріального року, нізащо не згадаєш. Надто ж, коли йдеться про мілітарі індастріал з жорстким, агресивним альтернативним звуком. Загалом, найвідомішими для слухачів, які слідкують за індустріальною сценою (хоча, знову ж таки, цей термін для України є перебільшенням через мізерну кількість стабільних потужних проектів) є або групи етно-індустріального штибу ( «пізні» КОМУ ВНИЗ, Вінки, Audi Sile ), або електронні one-man-band – проекти, що розвивають лінію мартіал-індастріалу ( Багряний Шлях, Surma та інші ). Що характерно, друга категорія творців значно активніша в останні кілька років.
Малочисленність цієї ніші в українській музиці (попри багатство як пост-індустріальних пейзажів, яких чимало не лише на Сході та Півдні держави, і багатство історичних подій, нерідко трагічних та кривавих) пояснити досить легко, аж до банальності – іншими традиціями та ментальністю сучасників.
Очевидна та повсюдна схильність до етно-музики та фолк-року, підсилена сплеском їх популярності у світі з початку 2000-х та переважна миролюбивість українців (принаймні, у сфері сучасної культури), зумовлена як релігійними чинниками, так і важким сьогоденням, роблять свою справу. Тобто українська група, яка сьогодні розивається в індустріальному руслі – це точно щасливий виняток, ніж тверде правило.
Єдиний широко відомий виняток з цієї практики за останні кілька років – це нова група всенародно улюбленого Сашка Піпи @TRAKTOR, яка грає дуже яскравий і брутальний індастріал-панк. «Трактористи» вже мають свою армію прихильників, яка, судячи з концертів, не лише чимала, а й не забуває приростати.
Є вона і в полтавської групи Oneyroid, яка за кілька місяців до свого 17-річчя, а саме у жовтні 2009 року видала надзвичайно сильний, концептуальний і несподівано жорсткий альбом «Giftstoffe» (у перекладі з німецької – «отруйні речовини»).
Жорсткий він і об’єктивно – всіма своїми ядучими, апріорно нестандартними рифами, ритмами і обома вокалами (чоловічим та жіночим), що міняться то сумною іронією, то спустошеністю, то похмурою констатацією, то застереженням, то справжнім непостановочним шоком-божевіллям, від якого нерідко справді мороз іде шкріою.
Малочисленність цієї ніші в українській музиці (попри багатство як пост-індустріальних пейзажів, яких чимало не лише на Сході та Півдні держави, і багатство історичних подій, нерідко трагічних та кривавих) пояснити досить легко, аж до банальності – іншими традиціями та ментальністю сучасників.
Очевидна та повсюдна схильність до етно-музики та фолк-року, підсилена сплеском їх популярності у світі з початку 2000-х та переважна миролюбивість українців (принаймні, у сфері сучасної культури), зумовлена як релігійними чинниками, так і важким сьогоденням, роблять свою справу. Тобто українська група, яка сьогодні розивається в індустріальному руслі – це точно щасливий виняток, ніж тверде правило.
Єдиний широко відомий виняток з цієї практики за останні кілька років – це нова група всенародно улюбленого Сашка Піпи @TRAKTOR, яка грає дуже яскравий і брутальний індастріал-панк. «Трактористи» вже мають свою армію прихильників, яка, судячи з концертів, не лише чимала, а й не забуває приростати.
Є вона і в полтавської групи Oneyroid, яка за кілька місяців до свого 17-річчя, а саме у жовтні 2009 року видала надзвичайно сильний, концептуальний і несподівано жорсткий альбом «Giftstoffe» (у перекладі з німецької – «отруйні речовини»).
Жорсткий він і об’єктивно – всіма своїми ядучими, апріорно нестандартними рифами, ритмами і обома вокалами (чоловічим та жіночим), що міняться то сумною іронією, то спустошеністю, то похмурою констатацією, то застереженням, то справжнім непостановочним шоком-божевіллям, від якого нерідко справді мороз іде шкріою.
Жорсткий він і в контексті попередньої творчості групи Oneyroid, що із завжди притаманними їм любов’ю до створення геть несхожих та різностильових альбомів та концептуальністю, яка, практично ніколи не покидаючи сфер психоделічного року, еволюціонувала від сюрреалістичного авангард- та пост-панку 90-х до танцювальних ритмів light-індастріалу альбому «Бетон» та інтровертного за своїм характером пост-року альбому «LeD» другої половини 2000-х. В кожному разі «Giftstoffe» - птах екзотичний та аж ніяк не випадковий у дискографії мега-досвідчених полтавців.
Його саунд-продюсуванням займався теперішній онейро-гітарист і водночас лідер, засновник та єдиний постійний учасник відомої на всю Україну групи «Арахнофобія» Валерій Власенко. Групи-ровесники «Арахнофобія» та Oneyroid, які були на початку 90-х засновниками полтавської рок-сцени у сучасному розумінні і єдині з того першого відчайдушного ешелону залишаються творчо активними і сьогодні, Валерію вдається гармонійно поєднувати. Власенко – це найперший фахівець з рок-саунду у Полтаві, особливо якщо говорити про студійну роботу. У тандемі з його особливим фірмовим гітарним «почерком» «Giftstoffe» є альбомом надзвичайної сили та якості – і не лише за українськими стандартами, планка яких досить відносна через загальновідомі причини, а і за світовими.
Без жодних перебільшень, маємо збіг усіх чинників для нового музичного бестселеру: потужний, зіграний склад учасників, які справді живуть своєю музикою; відмінна звукорежисура, різноманіття інструментів (від струнних та ударних до духових та електронних ефектів-оздоб), концептуальність задуму та текстів, неповторна атмосфера альбому, вдалий хронометраж, шикарні бонус-треки. За таких умов питання популярності групи – це лише питання часу та готовності самих слухачів до такого рівня альтернативної музики, яка є космічно далекою як від примітивного ню-металу з емо-кором, так і від решти того, що в Україні за звичкою вважають альтернативою.
На дві найбільш прикметні особливості альбому «Giftstoffe» вказує вже його назва – по-перше, тематика диску присвячена різноманінтим отрутам (а саме багатьом бойовим газам та ЛСД ), а по-друге, альбом переважно двомовний (російська та німецька).
Якщо мовна особливість і може знайти небагаті паралелі навіть в історії української альтернативної музики (пригадаймо андеграундну київську групу середини 90-х «Повільне кермо», що також використовувала німецьку для дублювання своїх текстів), то тематична концепція «Giftstoffe» претендує на унікальність, в чому досить легко переконатись, порадившись зі всезнаючим гуглом. Звісно, тут ми не враховуємо невербальні проекти екстремальної електроніки, хоча б тому, що це геть інший жанр (для якого всіляка похмура техногенна естетика та сюжети є традиційним плідним грунтом для звукових алюзій та інтерпретацій) і жанр, як ми щойно згадали, невербальний.
Концепція виявляється і в треклісті: кожен з десяти основних треків альбому називається так само, як один з отруйних і наднебезпечних продуктів. Оскільки абсолютна більшість з них – продукти військової промисловості, мілітарний, нервовий і агресивний саунд диску є цілком логічним в такій «компанії».
Нестандарність текстів не могла не спровокувати і надзвичайно цікавих підходів до вокалів – тут вони коливаються від «холодної», харизматичної читки до відчайдушних і зневірено-пристрасних, таких, що межують з криком або командами. Їхня дуальна – фемінно-маскулінна природа створює стійке враження універсальності звучання при різноманітності манер та перманентній концентрації на провідній темі, що в сукупності по-справжньому не дає слухачеві розслабитися і цим дуже відрізняється від типового «психоделу». При чому, сенси такої тематики багатошарові і не доступні для однозначного тлумачення – позірна простота текстів відлунює нарізноманітнішими сенсами: від екзистенційних до громадсько-політичних, і точка зору тут залежить від власної інтерпретації слухачем почутого.
Тут би й подумати читечеві, що маємо надважкий за звуком продукт – але така думка далека від реальності. «Giftstoffe» не є важким навіть для сприйняття, попри досить жорсткий і безжальний звук, - навпаки, він всотується ніби мимоволі – воістину як отруйний газ.
Його саунд-продюсуванням займався теперішній онейро-гітарист і водночас лідер, засновник та єдиний постійний учасник відомої на всю Україну групи «Арахнофобія» Валерій Власенко. Групи-ровесники «Арахнофобія» та Oneyroid, які були на початку 90-х засновниками полтавської рок-сцени у сучасному розумінні і єдині з того першого відчайдушного ешелону залишаються творчо активними і сьогодні, Валерію вдається гармонійно поєднувати. Власенко – це найперший фахівець з рок-саунду у Полтаві, особливо якщо говорити про студійну роботу. У тандемі з його особливим фірмовим гітарним «почерком» «Giftstoffe» є альбомом надзвичайної сили та якості – і не лише за українськими стандартами, планка яких досить відносна через загальновідомі причини, а і за світовими.
Без жодних перебільшень, маємо збіг усіх чинників для нового музичного бестселеру: потужний, зіграний склад учасників, які справді живуть своєю музикою; відмінна звукорежисура, різноманіття інструментів (від струнних та ударних до духових та електронних ефектів-оздоб), концептуальність задуму та текстів, неповторна атмосфера альбому, вдалий хронометраж, шикарні бонус-треки. За таких умов питання популярності групи – це лише питання часу та готовності самих слухачів до такого рівня альтернативної музики, яка є космічно далекою як від примітивного ню-металу з емо-кором, так і від решти того, що в Україні за звичкою вважають альтернативою.
На дві найбільш прикметні особливості альбому «Giftstoffe» вказує вже його назва – по-перше, тематика диску присвячена різноманінтим отрутам (а саме багатьом бойовим газам та ЛСД ), а по-друге, альбом переважно двомовний (російська та німецька).
Якщо мовна особливість і може знайти небагаті паралелі навіть в історії української альтернативної музики (пригадаймо андеграундну київську групу середини 90-х «Повільне кермо», що також використовувала німецьку для дублювання своїх текстів), то тематична концепція «Giftstoffe» претендує на унікальність, в чому досить легко переконатись, порадившись зі всезнаючим гуглом. Звісно, тут ми не враховуємо невербальні проекти екстремальної електроніки, хоча б тому, що це геть інший жанр (для якого всіляка похмура техногенна естетика та сюжети є традиційним плідним грунтом для звукових алюзій та інтерпретацій) і жанр, як ми щойно згадали, невербальний.
Концепція виявляється і в треклісті: кожен з десяти основних треків альбому називається так само, як один з отруйних і наднебезпечних продуктів. Оскільки абсолютна більшість з них – продукти військової промисловості, мілітарний, нервовий і агресивний саунд диску є цілком логічним в такій «компанії».
Нестандарність текстів не могла не спровокувати і надзвичайно цікавих підходів до вокалів – тут вони коливаються від «холодної», харизматичної читки до відчайдушних і зневірено-пристрасних, таких, що межують з криком або командами. Їхня дуальна – фемінно-маскулінна природа створює стійке враження універсальності звучання при різноманітності манер та перманентній концентрації на провідній темі, що в сукупності по-справжньому не дає слухачеві розслабитися і цим дуже відрізняється від типового «психоделу». При чому, сенси такої тематики багатошарові і не доступні для однозначного тлумачення – позірна простота текстів відлунює нарізноманітнішими сенсами: від екзистенційних до громадсько-політичних, і точка зору тут залежить від власної інтерпретації слухачем почутого.
Тут би й подумати читечеві, що маємо надважкий за звуком продукт – але така думка далека від реальності. «Giftstoffe» не є важким навіть для сприйняття, попри досить жорсткий і безжальний звук, - навпаки, він всотується ніби мимоволі – воістину як отруйний газ.
До речі, найкраще слухати цей диск на максимально можливій гучності і, звісно, на якісній апаратурі.
Окремо слід сказати про три бонус-треки : записані тим самим складом, що і головна частина альбому, вони є справді бонусами – тобто відносно «Giftstoffe» є стороннім продуктом - про щойно почуте нагадує хіба в чомусь подібний саунд та присутні тут німецькомовні елементи. Прикметно, що два бонуси україномовні – вони є провісниками альбому «Ходень», який є одним із найсвіжіших проектів, що група втілює зараз у студії та найновішою концертною програмою після «Giftstoffe». Звук його буде також відмінним від попередників : синтез стилів на основі оригінального трактування етно-року.
Для всіх мешканців Мережі, якими ми всі зараз тією чи іншою мірою є, буде близьким бонус-трек «Клавіатор», назва якого говорить багато в чому сама за себе. Це один з найхітовіших треків альбому.
«Giftstoffe» практично з моменту виходу дістає позитивні і вражені відгуки як слухачів, так і фахівців.
Починається і візуалізація «Giftstoffe» - на початку 2010 року в інтернеті було презентовано офіційний відеокліп на пісню «Зоман».
Підсумовуючи сказане, можемо однозначно сказати, що цей реліз є одним із найпотужніших здобутків української рок-сцени, вирізняючись оригінальністю задуму та гідним його втіленням.
Гадаю, зайвим буде нагадувати, що пропустити концерт групи Oneyroid у своєму місті може тепер хіба що ледачий або глухий.
Окремо слід сказати про три бонус-треки : записані тим самим складом, що і головна частина альбому, вони є справді бонусами – тобто відносно «Giftstoffe» є стороннім продуктом - про щойно почуте нагадує хіба в чомусь подібний саунд та присутні тут німецькомовні елементи. Прикметно, що два бонуси україномовні – вони є провісниками альбому «Ходень», який є одним із найсвіжіших проектів, що група втілює зараз у студії та найновішою концертною програмою після «Giftstoffe». Звук його буде також відмінним від попередників : синтез стилів на основі оригінального трактування етно-року.
Для всіх мешканців Мережі, якими ми всі зараз тією чи іншою мірою є, буде близьким бонус-трек «Клавіатор», назва якого говорить багато в чому сама за себе. Це один з найхітовіших треків альбому.
«Giftstoffe» практично з моменту виходу дістає позитивні і вражені відгуки як слухачів, так і фахівців.
Починається і візуалізація «Giftstoffe» - на початку 2010 року в інтернеті було презентовано офіційний відеокліп на пісню «Зоман».
Підсумовуючи сказане, можемо однозначно сказати, що цей реліз є одним із найпотужніших здобутків української рок-сцени, вирізняючись оригінальністю задуму та гідним його втіленням.
Гадаю, зайвим буде нагадувати, що пропустити концерт групи Oneyroid у своєму місті може тепер хіба що ледачий або глухий.
© Максим Солодовник, березень 2010
Публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
Публікація: www.rock.kiev.ua
Передруки можливі виключно з письмової згоди автора.
З питань співпраці звертатись на e-mail: gycel86(равлик)gmail.com
